Іліада

VIII ст. до зв.  е.

Короткий зміст поеми

Читається за 10 хвилин

Міфи більшості народів – це міфи насамперед про богів. Міфи Стародавню Грецію - виняток: у більшій і кращій частині їх розповідається не про богів, а про героїв. Герої – це сини, онуки та правнуки богів від смертних жінок; вони робили подвиги, очищали землю від чудовиськ, карали лиходіїв і тішили свою силу у міжусобних війнах. Коли Землі стало від них важко, боги зробили так, щоб вони самі перебили один одного у найбільшій війні - Троянській:«...і біля стін Іліона / Плем'я героїв загинуло – відбулася Зевсова воля».

"Іліон", "Троя" - дві назви одного й того самого могутнього міста в Малій Азії, біля берега Дарданел. За першим із цих імен велика грецька поемапро Троянську війну називається «Іліада». століття. Цей епізод -«гнів Ахілла», найбільшого з останнього покоління грецьких героїв.

Троянська війна тривала десять років . У похід на Трою зібралися десятки грецьких царів та вождів на сотнях кораблів із тисячами воїнів: перелік їхніх імен займає у поемі кілька сторінок.Головним вождем був найсильніший із царів - правитель міста Аргос Агамемнон; з ним були брат його Менелай (заради якого і почалася війна),могутній Аякс, палкий Діомед,хитромудрий Одіссей, старий мудрий Нестор та інші; але найхоробрішим, сильним і спритним був молодийАхілл, син морської богині Фетіди, якого супроводжувавдруг його Патрокл . Троянцями ж правил сивий цар Пріам , на чолі їхніх військ стояв доблеснийсин Пріама Гектор , при ньомубрат його Паріс (через якого і почалася війна) та багато союзників з усієї Азії. Самі боги брали участь у війні:троянцям допомагав сріблолукий Аполлон , а грекам - небесна цариця Гера та мудра войовниця Афіна. Верховний бог, громовержецьЗевс, стежив за битвами з високого Олімпу та вершив свою волю.

Почалася війна так . Справлялося весілля героя Пелея та морської богині Фетіди - останній шлюб між богами та смертними. (Це той самий шлюб, від якого народився Ахілл.) На бенкеті богиня розбрату кинула золоте яблуко, призначене «прекрасною». Через яблука заперечили троє: Гера, Афіна та богиня кохання Афродіта. Зевс наказав розсудити їхню суперечку троянському царевичу Парису. Кожна з богинь обіцяла йому свої дари: Гера обіцяла зробити його царем над усім світом, Афіна – героєм і мудрецем, Афродіта – чоловіком найкрасивішої з жінок. Паріс віддав яблуко Афродіті. Після цього Гера з Афіною і стали вічними ворогами Трої. Афродіта ж допомогла Парису звабити і відвезти в Трою найкрасивішу з жінок - Олену, дочку Зевса, дружину царя Менелая. Колись до неї сваталися найкращі богатирі з усієї Греції і, щоб не пересваритися, змовилися так: нехай сама вибере, кого хоче, а якщо хтось спробує відбити її у обранця, всі інші підуть на нього війною. (Кожен сподівався, що обранцем буде він.) Тоді Олена обрала Менела; тепер же її відбив у Менелая Парис, і всі її наречені пішли на нього війною. Тільки один, наймолодший, не сватався до Олени, не брав участі в загальному договорі і йшов на війну тільки для того, щоб блиснути доблестю, явити силу і здобути славу. То був Ахілл. Так щоб, як і раніше, ніхто з богів не втручався в битву. Троянці продовжують свій тиск, на чолі їх - Гектор і Сарпедон, син Зевса, останній із синів Зевса на землі. Ахілл зі свого намету холодно спостерігає, як біжать греки, як підходять троянці до їхнього табору: ось-ось вони підпалять грецькі кораблі. Гера з висоти теж бачить втечу греків і у розпачі наважується на обман, щоб відвернути суворе увагу Зевса. Поки Зевс спить, греки збираються з духом і зупиняють троянців. Але сон недовгий; Зевс прокидається, Гера тремтить перед його гнівом, а він каже їй: «Вмій терпіти: все буде по-твоєму і греки переможуть троянців, але не раніше, ніж Ахілл упокорить гнів і вийде в бій: так обіцяв я богині Фетіді».

Але Ахілл ще не готовий «скласти гнів», і на допомогу грекам замість нього виходить друг його Патрокл: йому боляче дивитись на товаришів у біді. Ахілл дає йому своїх воїнів, свої обладунки, яких звикли боятися троянці, свою колісницю, запряжену віщими кіньми, які вміють говорити і пророкувати. «Відверни троянців від табору, врятуй кораблі, - каже Ахілл, - але не захоплюйся переслідуванням, не наражай себе на небезпеку! О, хай би загинули всі і греки і троянці, - ми б з тобою одні вдвох опанували б Трою! І справді, побачивши зброю Ахілла, троянці здригнулися і повернули назад; і тоді Патрокл не втримався і кинувся їх переслідувати. Назустріч йому виходить Сарпедон, син Зевса, і Зевс, дивлячись з висоти, вагається: Чи не врятувати сина? - а недобра Гера нагадує:

«Ні, нехай станеться доля!» Сарпедон валиться, як гірська сосна, навколо його тіла закипає бій, а Патрокл рветься далі, до воріт Трої. «Геть! - кричить йому Аполлон, - не судилося Трою взяти ні тобі, ні навіть Ахіллові». Той не чує; і тоді Аполлон, огорнувшись хмарою, ударяє його по плечах, Патрокл позбавляється сил, кидає щит, шолом і спис, Гектор завдає йому останнього удару, і Патрокл, вмираючи, каже: «Але й сам ти падеш від Ахілла!»

До Ахілла долітає звістка: Патрокл загинув, у його, Ахілових, обладунках красується Гектор, друзі насилу винесли з битви мертве тіло героя, тріумфуючи троянці переслідують їх по п'ятах. Ахілл хоче кинутися в бій, але він беззбройний; він виходить з намету і кричить, і цей крик такий страшний, що троянці, здригнувшись, відступають. Опускається ніч, і всю ніч Ахілл оплакує друга і загрожує троянцям страшним помсти; а тим часом на прохання матері його, Фетіди, кульгавий бог-коваль Гефест у своїй мідній кузні виковує для Ахілла нову чудову зброю. Це панцир, шолом, поножі та щит, а на щиті зображений цілий світ: сонце та зірки, земля та море, мирне місто та воююче місто, у мирному місті суд і весілля, перед воюючим містом засідка та битва, а навколо – сільщина, оранка , жнива, пасовища, виноградник, сільське свято і хоровод, що танцює, а посередині його - співак з лірою.

Настає ранок, Ахілл одягається в божественні обладунки і скликає грецьке військо на сходку. Гнів його не згас, але тепер він звернений не на Агамемнона, а на тих, хто занапастив його друга, - на троянців та Гектора. Агамемнону він пропонує примирення, і той з гідністю приймає: «Зевс і Доля засліпили мене, а сам я невинний». Бріссеїда повернута Ахіллу, багаті дари внесені в його намет, але Ахілл майже на них не дивиться: він рветься в бій, хоче мстити.

Настає четверта битва. Зевс знімає заборони: нехай самі боги б'ються за кого хочуть! Ратниця Афіна сходиться в бою з шаленим Аресом, державна Гера - з лучницею Артемідою, морський Посейдон має зійтися з Аполлоном, але той зупиняє його сумними словами: «Чи нам з тобою воювати через смертний людський род? / Листям недовгим у діброві подібні сини людські: / Нині цвітуть вони в силі, а завтра лежать бездиханні. / Розбрату з тобою не хочу я: нехай вони самі ворогують!..»

Ахілл страшний. Він схопився з Енеєм, але боги вирвали Енея з його рук: Енею не доля впасти від Ахілла, він повинен пережити і Ахілла, і Трою. Розлючений невдачею, Ахілл губить троянців без рахунка, трупи їх захаращують річку, річковий бог Скамандр нападає на нього, захльостуючи валами, але вогненний бог Гефест утихомирює річкового.

Уцілілі троянці натовпами біжать рятуватися до міста; Гектор один, у вчорашніх Ахілових обладунках, прикриває відступ. На нього налітає Ахілл, і Гектор звертається у втечу, вільне і мимовільне: він боїться за себе, але хоче відвернути Ахілла від інших. Три рази вони оббігають місто, а боги дивляться на них з висот. Знов Зевс вагається: «Чи не врятувати героя?» - Але Афіна йому нагадує:

«Нехай станеться доля». Знов Зевс піднімає ваги, на яких лежать два жереба - цього разу Гекторів та Ахіллів. Чаша Ахілла злетіла вгору, чаша Гектора нахилилася до підземного царства. І Зевс дає знак: Аполлону – покинути Гектора, Афіні – прийти на допомогу Ахіллу. Афіна утримує Гектора, і він сходиться з Ахіллом віч-на-віч. «Обіцяю, Ахілл, - каже Гектор, - якщо я тебе вб'ю, то зніму з тебе зброю, а тіла не чіплю; обіцяй мені те саме і ти». «Нема місця обіцянкам: за Патрокла я сам роздеру тебе і нап'юся твоєї крові!» – кричить Ахілл. Спис Гектора вдаряє в Гефестов щит, але марно; спис Ахілла вдаряє в Гекторове горло, і герой падає зі словами: «Бійся помсти богів: адже ти падеш слідом за мною». «Знаю, але колись - ти!» – відповідає Ахілл. Він прив'язує тіло вбитого ворога до своєї колісниці і жене коней навколо Трої, знущаючись над загиблим, а на міській стіні плаче про Гектора старий Пріам, плаче вдовиця Андромаха та всі троянці та троянки.

Патрокл помщений. Ахілл влаштовує другу пишне поховання, вбиває над його тілом дванадцять троянських бранців, справляє поминки. Здавалося б, його гнів повинен затихнути, але він не вщухає. Тричі на день Ахілл жене свою колісницю з прив'язаним тілом Гектора навколо Патроклова кургана; труп давно б розбився об каміння, але його незримо оберігав Аполлон. Нарешті втручається Зевс - через морську Фетіду він оголошує Ахіллу: «Не лютуй серцем! адже й тобі вже не довго лишилося жити. Будь людяний: прийми викуп і віддай Гектора для поховання». І Ахілл каже: «Скорюся».

Вночі до намету Ахілла приходить старезний цар Пріам; з ним - візок, повний викупних дарів. Самі боги дали йому пройти через грецький табір непоміченим. Він припадає до колін Ахілла. Рівне горе зближує ворогів: тільки тепер затихає довгий гнів у Ахіловому серці. Він приймає дари, віддає Пріаму тіло Гектора і обіцяє не турбувати троянців, доки вони не зрадять свого героя землі. Рано на зорі повертається Пріам із тілом сина в Трою, і починається оплакування: плаче над Гектором стара мати, плаче вдова Андромаха, плаче Олена, через яку почалася колись війна. Запалюється похоронне багаття, останки збирають в урну, урну опускають у могилу, над могилою насипають курган, по герою справляють поминальний бенкет.«Так воїна Гектора Трої сини ховали» - цим рядком закінчується «Іліада».

До кінця Троянської війни залишалося чимало подій. Троянці, втративши Гектора, вже не наважувалися виходити за міські мури. Але на допомогу їм приходили і билися з Гектором інші, дедалі дальніші народи: з Малої Азії, з казкової землі амазонок, з далекої Ефіопії. Найстрашнішим був вождь ефіопів, чорний велетень Мемнон, теж син богині; він воював з Ахіллом, і Ахіл його скинув. Тоді й кинувся Ахілл на напад Трої - тоді й загинув він від стріли Паріса, яку направив Аполлон. Греки, втративши Ахілла, не сподівалися взяти Трою силою - вони взяли її хитрістю, змусивши троянців завезти у місто дерев'яного коня, у якому сиділи грецькі витязи. Про це потім розповість у своїй «Енеїді» римський поет Вергілій. Троя була стерта з лиця землі, а вцілілі грецькі герої пустилися в дорогу назад

Одіссея

VIII ст. до зв.  е.

Короткий зміст поеми

Читається за 20 хвилин

Троянська війна була затіяна богами для того, щоб скінчився час героїв і настав нинішній, людський, залізний вік. Хто не загинув біля стін Трої, той мав загинути по дорозі назад.

"Іліада" - поема героїчна, дія її відбувається на лайливому полі та у військовому стані.«Одіссея» - поема казкова і побутова, дія її розгортається, з одного боку, у чарівних краях велетнів і чудовиськ, де поневірявся Одіссей, з іншого - у його маленькому царстві на острові Ітаці та в її околицях, де чекали на Одіссея його дружина Пенелопа та його син Телемах . Як в «Іліаді» для оповіді обрано лише один епізод, «гнів Ахілла», так і в «Одіссеї» - лише кінець його мандрівок, останні два перегони, з далекого західного краю землі до рідної Ітакі. Про все, що було раніше, Одіссей розповідає на бенкеті в середині поеми, і розповідає дуже стисло: на всі ці казкові пригоди в поемі припадає сторінок п'ятдесят із трьохсот. В «Одіссеї» казка відтіняє побут, а не навпаки, хоча читачі, і давні та сучасні, охоче перечитували та згадували саме казку.

У Троянській війні Одіссей дуже багато зробив для греків - особливо там, де потрібна була сила, а розум. Це він здогадався зв'язати наречених Олени клятвою разом допомагати її обранцеві проти будь-якого кривдника, а без цього військо ніколи не зібралося б у похід. Це він привернув у похід юного Ахілла, а без цього перемога була б неможлива. Це він, коли на початку «Іліади» грецьке військо після загальної сходки мало не кинулося з-під Трої у зворотний шлях, зумів його зупинити. Це він умовляв Ахілла, коли той посварився з Агамемноном, повернутись у бій. Коли після загибелі Ахілла зброю вбитого мав отримати найкращий воїн грецького табору, їх отримав Одіссей, а не Аякс. Коли Трою не вдалося взяти облогою, то Одіссей придумав побудувати дерев'яного коня, в якому сховалися і проникли таким чином у Трою найхоробріші грецькі вожді, - і він серед них. Богиня Афіна, покровителька греків, найбільше любила Одіссея і допомагала йому щокроку. Зате бог Посейдон його ненавидів - ми скоро дізнаємося чому, - і це Посейдон

Починається воно, як і в Іліаді, Зевсовою волею. Боги тримають пораду, і Афіна заступається перед Зевсом за Одіссея. Він - у полоні у закоханої в нього німфи Каліпсо, на острові в самісінькій середині широкого моря, і нудиться, даремно бажаючи «бачити хоч дим, від рідних берегів вдалині». А в царстві його, на острові Ітаці, всі вже вважають його загиблим, і навколишні вельможі вимагають, щоб цариця Пенелопа обрала собі з них нового чоловіка, а острову нового царя. Пенелопа намагалася їх обдурити: вона сказала, що дала обітницю оголосити своє рішення не раніше, ніж зітка саван для старого Лаерта, Одіссєєва батька, який ось-ось помре. Вдень вона у всіх на очах ткала, а вночі таємно розпускала зіткане. Але служниці видали її хитрість, і їй все важче опиратися наполяганням наречених.

Перша пригода – у лотофагів . Буря забрала Одіссеєві кораблі з-під Трої на далекий південь, де росте лотос - чарівний плід, покуштувавши якого, людина забуває про все і не хоче в житті нічого, крім лотоса. Лотофаги пригостили лотосом Одіссеєвих супутників, і ті забули про рідну Ітаку і відмовилися пливти далі. Силою їх, що плачуть, відвели на корабель і рушили в дорогу.

Друга пригода – у циклопів. Це були жахливі велетні з одним оком посеред чола; вони пасли овець та кіз і не знали вина. Головним у тому числі був Поліфем, син морського Посейдона. Одіссей із дюжиною товаришів забрів у його порожню печеру. Увечері прийшов Поліфем, величезний, як гора, загнав у печеру стадо, загородив вихід брилом, спитав: Хто ви? - «Мандрівники, Зевс наш хранитель, ми просимо допомогти нам». - "Зевса я не боюся!" - і циклоп схопив двох, розмозжив об стіну, зжер з кістками і захропів. Вранці він пішов зі стадом, знову заваливши вхід; і тут Одіссей вигадав хитрість. Він з товаришами взяв циклопову палицю, велику, як щогла, загострив, обпалив на вогні, приховав; а коли лиходій прийшов і зжер ще двох товаришів, то підніс йому вина, щоб приспати. Вино сподобалося чудовиську. "Як тебе звати?" – спитав він. "Ніхто!" - відповів Одіссей. «За таке частування я тебе, Ніхто, з'їм останнім!» - і хмільний циклоп захропів. Тут Одіссей із супутниками взяли палицю, підійшли, розгойдали її і встромили в єдине велетне око. Осліплений людожер заревів, збіглися інші циклопи: «Хто тебе образив, Поліфеме?» - «Ніхто!» - «Ну, коли ніхто, то й шуміти нема чого» - і розійшлися. А щоб вийти з печери, Одіссей прив'язав товаришів під черево циклоповим баранам, щоб той їх не намацав, і так разом зі стадом вони залишили вранці печеру. Але, вже відпливаючи, Одіссей не стерпів і крикнув:

«Ось тобі за образу гостям страту від мене, Одіссея з Ітаки!» І циклоп люто благав батькові своєму Посейдону: «Не дай Одіссею доплисти до Итаки - а якщо так судилося, то нехай допливе нескоро, один, на чужому кораблі!» І Бог почув його молитву.

Третя пригода – на острові бога вітрів Еола . Бог послав їм попутний вітер, а решта зав'язав у шкіряний мішок і дав Одіссею: «Допливеш – відпусти». Але коли вже виднілася Ітака, втомлений Одіссей заснув, а його супутники розв'язали мішок раніше часу; піднявся ураган, їх примчало назад до Еола. «Отже, боги проти тебе!» - гнівно сказав Еол і відмовився допомагати ослушнику.

Четверта пригода - у лестригонів, диких велетнів-людожерів. Вони збіглися до берега і обрушили величезні скелі на кораблі Одіссеєві; з дванадцяти судів загинуло одинадцять, Одіссей з небагатьма товаришами врятувався на останньому.

П'ята пригода - у чарівниці Кірки, цариці Заходу, що всіх прибульців звертала до звірів. Одіссеєвим посланцям вона піднесла вина, меду, сиру та муки з отруйним зіллям - і вони звернулися до свиней, а вона загнала їх у хлів. Врятувався один і з жахом розповів про це Одіссею; той узяв лук і пішов на допомогу товаришам, ні на що не сподіваючись. Але Гермес, вісник богів, дав йому божу рослину: корінь чорний, квітка біла, - і чари виявилися безсилими проти Одіссея. Погрожуючи мечем, він змусив чарівницю повернути людську подобу його друзям і зажадав: «Вороти нас в Ітаку!» - «Запитай шлях у віщого Тиресія, пророка з пророків», - сказала чаклунка. «Але ж він помер!» - «Запитай у мертвого!» І вона розповіла, як це зробити.

Шоста пригода - найстрашніше: спуск у царство мертвих . Вхід у нього - на краю світу, у країні вічної ночі. Душі мертвих у ньому безтілесні, бездушні і бездумні, але, випивши жертовної крові, знаходять мову і розум. На порозі царства мертвих Одіссей зарізав у жертву чорного барана та чорну вівцю; душі мертвих злетілися на запах крові, але Одіссей відганяв їх мечем, доки перед ним не з'явився віщий Тиресій. Випивши крові, він сказав:

«Біди ваші – за образу Посейдону; спасіння ваше – якщо не скривдите ще й Сонце-Геліоса; якщо ж образите - ти повернешся до Ітаки, але один, на чужому кораблі, і нескоро. Будинок твій руйнують наречені Пенелопи; але ти їх здолаєш, і буде тобі довге царство та мирна старість». Після цього Одіссей допустив до жертовної крові та інших привидів. Тінь його матері розповіла, як померла вона від туги за сином; він хотів обійняти її, але під руками його було тільки порожнє повітря. Агамемнон розповів, як загинув він від своєї дружини: «Будь, Одіссею, обережний, на дружину покладатися небезпечно». Ахілл сказав йому:

«Краще мені бути наймитом на землі, ніж царем серед мертвих». Тільки Аякс не сказав нічого, не вибачивши, що Одіссею, а не йому дісталися обладунки Ахілла. Здалеку бачив Одіссей та пекельного суддю Міноса, і вічно страчених гордеця Тантала, хитруна Сізіфа, зухвалця Тітія; але тут страх охопив його, і він поспішив геть, до білого світла.

Сьомою пригодою були Сирени - хижачки, які спокусливим співом заманюють мореплавців на смерть. Одіссей перехитрив їх: супутникам своїм він заклеїв вуха воском, а себе велів прив'язати до щогли і не відпускати, незважаючи ні на що. Так вони пропливли повз, неушкоджені, а Одіссей ще й почув спів, солодший від якого немає.

Восьмою пригодою була протока між чудовиськами Сціллою та Харібдою : Сцила - про шість голов, кожна з трьома рядами зубів, і про дванадцять лап; Харібда - про одну гортань, але таку, що одним ковтком затягує цілий корабель. Одіссей віддав перевагу Сціллу Харібді - і мав рацію: вона схопила з корабля і шістьма ротами зжерла шістьох його товаришів, але корабель залишився цілим.

Дев'ятою пригодою був острів Сонця-Геліоса , де паслися його священні стада - сім стад червоних бугаїв, сім стад білих баранів. Одіссей, пам'ятаючи заповіт Тиресія, взяв із товаришів страшну клятву не торкатися їх; але дули неприємні вітри, корабель стояв, супутники зголодніли і, коли Одіссей заснув, зарізали і з'їли найкращих бугаїв. Було страшно: здерті шкіри ворушилися, і м'ясо на рожнах мукало. Сонце-Геліос, який все бачить, все чує, все знає, благав Зевсу: «Покарай кривдників, бо я зійду в підземне царство і світитиму серед мертвих». І тоді, як стихли вітри і відплив від берега корабель, Зевс підняв бурю, гримнув блискавкою, корабель розсипався, супутники потонули у вирі, а Одіссей один на уламку колоди гасав морем дев'ять днів, поки не викинуло його на берег острова Каліпсо.

Так закінчує Одіссей свою повість.

Цар Алкіної виконав обіцянку: Одіссей зійшов на феакійський корабель, поринув у зачарований сон, а прокинувся на туманному березі Итаки. Тут його зустрічає покровителька Афіна. «Настав час для твоїх хитрощів, - каже вона, - таїся, стережися наречених і чекай сина твого Телемаха!» Вона стосується його, і він робиться невпізнанним: старий, лисий, жебрак, з палицею і торбою. У цьому вигляді йде він у глиб острова - просити притулку у старого доброго свинопасу Євмея. Євмею він розповідає, ніби родом він із Криту, воював під Троєю, знав Одіссея, плавав до Єгипту, потрапив у рабство, був у піратів і ледве врятувався. Євмей кличе його в хатину, садить до вогнища, пригощає, журиться про зниклого безвісти Одіссея, скаржиться на буйних женихів, шкодує царицю Пенелопу та царевича Телемаха. На другий день приходить і сам Телемах, який повернувся зі своєї мандрівки, - звичайно, його теж направила сюди сама Афіна, Перед ним Афіна повертає Одіссею справжній його образ, могутній і гордий. «Чи не бог ти?» - Запитує Телемах. «Ні, я твій батько», - відповідає Одіссей, і вони, обнявшись, плачуть від щастя.

Наближається кінець. Телемах вирушає до міста, до палацу; за ним тягнуться Євмей та Одіссей, знову в образі жебрака. Біля палацового порога відбувається перше впізнання: старий Одіссеєв пес, що за двадцять років не забув голос господаря, піднімає вуха, з останніх сил підповзає до нього і вмирає біля його ніг. Одіссей входить до будинку, обходить світлицю, просить милостині у наречених, терпить насмішки та побої. Наречені стравлюють його з іншим жебраком, молодшим і міцнішим; Одіссей несподівано для всіх перекидає його одним ударом. Наречені регочуть: «Нехай тобі Зевс за це пошле, чого ти бажаєш!» - і знають, що Одіссей хоче їм швидкої смерті. Пенелопа кличе чужинця до себе: чи не чув він звісток про Одіссея? "Чув, - каже Одіссей, - він у недалекому краю і скоро прибуде". Пенелопі не віриться, але вона вдячна гостю. Вона велить старій служниці омити мандрівникові перед сном його запорошені ноги, а самого його запрошує бути в палаці на завтрашньому бенкеті. І тут відбувається друге впізнання: служниця вносить таз, торкається ніг гостя і відчуває на гомілки шрам, який був у Одіссея після полювання на кабана в його молоді роки. Руки її затремтіли, нога вислизнула: «Ти - Одіссей!» Одіссей затискає їй рота: «Так, це я, але мовчи - інакше занапастиш всю справу!»

Настає останній день. Пенелопа скликає наречених у бенкетну світлицю: «Ось лук мого загиблого Одіссея; хто натягне його і пустить стрілу крізь дванадцять кілець на дванадцяти сокирах у ряд, той стане моїм чоловіком! Один за одним сто двадцять наречених приміряються до цибулі - жодна не може навіть натягнути тятиву. Вони вже хочуть відкласти змагання до завтра - але тут встає Одіссей у своєму жебраку: «Дайте і мені спробувати: адже і я колись був сильним!» Наречені обурюються, але Телемах заступається за гостя:

«Я – спадкоємець цієї цибулі, кому хочу – тому даю; а ти, мати, йди до своїх жіночих справ». Одіссей береться за лук, легко згинає його, дзвенить тятивою, стріла пролітає крізь дванадцять кілець і встромляється в стіну. Зевс гримить громом над будинком, Одіссей випростується на весь багатирський зріст, поряд із ним Телемах із мечем і списом. "Ні, не розучився я стріляти: спробую тепер іншу мету!" І друга стріла вражає нахабного і буйного з наречених. «А, ви думали, що мертвий Одіссей? ні, він живий для правди та відплати!» Наречені хапаються за мечі, Одіссей б'є їх стрілами, а коли кінчаються стріли - списами, які підносить вірний Євмей. Наречені кидаються по палаті, незрима Афіна затьмарює їхній розум і відводить їхні удари від Одіссея, вони падають один за одним. Груда мертвих тіл нагромаджується посеред хати, вірні раби і рабині юрмляться навколо і радіють, бачачи пана.

Пенелопа нічого не чула: Афіна наслала на неї в її теремі глибокий сон. Стара служниця біжить до неї з радістю: Одіссей повернувся. Одіссей покарав женихів! Вона не вірить: ні, вчорашній жебрак зовсім не схожий на Одіссея, яким він був двадцять років тому; а наречених покарали, мабуть, розгнівані боги. «Що ж, – каже Одіссей, – якщо в цариці таке недобре серце, нехай мені постелять ліжко одному». І тут відбувається третє, головне знання. «Добре, - каже Пенелопа служниці, - винеси гостю в його спокій постіль із царської спальні». - «Що ти кажеш, жінко? – вигукує Одіссей, – цю постіль не зрушити з місця, замість ніжок у неї – пень олійного дерева, я сам колись сколотив її на ньому і прилаштував». І у відповідь Пенелопа плаче від радості і кидається до чоловіка: це була таємна, їм одним ведена прикмета.

Це перемога, але це ще світ. У загиблих наречених залишилися родичі, і вони готові помститися. Озброєним натовпом вони йдуть на Одіссея, він виступає їм назустріч із Телемахом та кількома підручними. Вже гримлять перші удари, проливається перша кров, - але Зевсова воля кладе кінець розбрату, що починається. Блищить блискавка, ударяючи в землю між бійцями, гуркотить грім, є Афіна з голосним криком: «...Крові не лийте даремно і злу ворожнечу припиніть!» - І залякані месники відступають. І тоді:

"Жертвою і клятвою скріпила союз між царем і народом / Світла дочка громовержця, богиня Афіна Паллада".

Цими словами закінчується «Одіссея»

Багато грецьких міфів знайшли відображення в античній літературі, традиції якої не вітали опис життя простих людей. Набагато більше цікавили древніх авторів та читачів пригоди богів та героїв, розповіді про надзвичайні події.

Такими творами стали дві відомі поеми Гомера, "Іліада" та "Одіссея". Посвячені реально що відбулася Троянській війні (фахівці датують її приблизно XIII-XII в. до н.е.), ці поеми описують участь у цій війні олімпійських богів, а також розповідають про подорож головного героя - Одіссея, і події, що відбуваються з ним, ніяк не можна назвати реальними.

Одіссей на острові циклопів

Одна з найвідоміших історій про подорож Одіссея присвячена тому, як дорогою додому, на острів Ітаку, Одіссей разом із супутниками потрапив на острів циклопів. Жодна людина раніше там не виявлялася: всім відомо, що циклопи люті і не знають законів. Але Одіссею та його супутникам стало неймовірно цікаво подивитися на цей народ.

Причаливши до острова вночі, вони спочатку полювали на місцевих кіз, оскільки були голодні, а потім Одіссей вирушив до печери циклопу. Звали того Поліфем, він був особливо лютий і жив завжди окремо від інших. Коли циклоп побачив мандрівників, то одразу заявив, що на цьому острові все буде з його волі. Він убив кількох супутників Одіссея та з'їв їх. Але Одіссей зрештою вигадав, як можна перехитрити Поліфема і врятуватися.

Увечері він запропонував циклопу чашу вина, потім іншу. Циклоп трохи підібрав, запитав Одіссея про те, як його звуть і звідки він. Одіссей обдурив циклопа, сказавши, що його звуть Ніхто. А коли Поліфем заснув, захмелівши, Одіссей з товаришами схопили довгу гостру колоду, розпалили її на багатті і випалили їм око циклопу.

Прокинувшись від болю, Поліфем покликав на допомогу інших циклопів, проте навіть не зміг пояснити їм, що сталося. Вони пішли, залишивши побратима. А вранці після цього Одіссей з товаришами втекли з острова, викравши з собою стадо Поліфема: оскільки циклоп нічого не бачив і міг стежити за стадом лише навпомацки, вони причепилися до вівців і баранів знизу і направили їх до свого корабля. Вже коли корабель Одіссея відпливав від острова, той крикнув циклопу, що своєю жорстокістю він сам накликав на себе кару Зевса, і що він повинен знати насправді засліпив його Одіссей, цар Ітаки.

Циклоп, почувши це, завив від злості: виявляється, це було передбачено йому віщуном. Однак він думав, що Одіссей - це грізний велетень, а не звичайна людина. Але Одіссею вдалося перемогти страшний циклоп хитрістю, а не силою.

Кікони та лотофаги

Невдовзі флотилія Одіссея припливла до острова, де паслося безліч кіз. Греки ситно почастувалися їх м'ясом. Наступного дня Одіссей з одним кораблем вирушив оглядати острів. Незабаром з'ясувалося, що на ньому мешкають люті велетні-циклопи, кожен з яких мав лише одне око посеред чола. Не вміючи обробляти землю, циклопи жили пастуством. Вони не мали ні міст, ні влади, ні законів. Циклопи жили поодинці – кожен у своїй печері серед скель. Побачивши вхід в одну з таких печер, Одіссей та його супутники увійшли туди, не знаючи, що це було житло циклопу Поліфема, сина морського бога Посейдона, лютого людожера. Греки розвели вогонь, почали смажити знайдених у печері козенят і поїдати сир, розвішаний по стінах у кошиках.

Руйнування Трої та Пригоди Одіссея. Мультфільми

Увечері раптом з'явився Поліфем. Він загнав у печеру свою череду і заклав вихід каменем, який був такий величезний, що грекам не було ніякої можливості його зрушити. Озирнувшись, циклоп помітив еллінів. Одіссей пояснив Поліфему, що він і його люди пливуть на батьківщину з довгої Троянської війни і попросив гостинності. Але Поліфем загарчав, схопив за ноги двох супутників Одіссея, убив їх ударом головами на землю і зжер, не залишивши навіть кісток.

Одіссей у печері циклопу Поліфема. Художник Я. Йорданс, перша половина XVII століття

Закінчивши своє кровожерливе бенкет, циклоп голосно захропів. Греки було неможливо вибратися з печери, оскільки вихід закривав величезний камінь. Піднявшись вранці, Поліфем розбив голови ще двом супутникам Одіссея, поснідав ними і пішов пасти стадо, замкнувши греків у печері тим самим каменем. Але поки він був відсутній, Одіссей узяв стовбур дикої маслини, загострив його кінець, обпік на вогні і сховав під купою гною. Увечері циклоп повернувся і повечеряв ще двома людьми Одіссея. Прикинувшись чемним, Одіссей підніс Поліфему повну чашу міцного вина. Циклопу, що ніколи не пробував вина, цей п'янкий напій дуже сподобався. Попорожнивши ще одну чашу, Поліфем запитав у Одіссея його ім'я. "Мене звуть Ніхто", - відповів Одіссей. "Ну, тоді, Ніхто, на знак мого розташування я з'їм тебе останнім", - розреготався Поліфем.

П'яний циклоп швидко заснув мертвим сном, а Одіссей і його ще не з'їдені товариші розжарили стовбур на багатті, встромили в єдине око велетня і почали обертати.

Одіссей засліплює циклопа Поліфема. Чорнофігурна ваза з Лаконіки, середина VI ст. до Р. Х.

Поліфем голосно заволав. На його крик збіглися інші циклопи, питаючи у сусіда, що з ним сталося.

- Ніхто, друзі мої: за своєю помилкою я гину. Ніхто силою не міг би зашкодити мені! – кричав Поліфем.

– Якщо ніхто, – відповідали інші циклопи, – чого ж ти так ревеш? Якщо ти хворий, то попроси допомоги у батька свого, бога Посейдона.

Циклопи пішли. Вранці Поліфем прибрав камінь від входу в печеру, став поруч і почав випускати на пасть свою череду. При цьому він нишпорив руками, щоб схопити греків, якщо ті спробують вийти. Тоді Одіссей зв'язав по три барани і прикріпив своїх людей їм під черево по одному. Сам він помістився під животом у ватажка баранячого стада, тримаючись знизу за шерсть руками.

Поліфем, випускаючи баранів, обмацував їхні спини, щоб переконатися, що ніхто не їде на тварин верхи. Під черево баранам циклоп просунути руки не здогадався. Одіссей та його супутники виїхали під баранами з печери та сіли на корабель. Відпливаючи, Одіссей крикнув Поліфему, що, ставши тепер сліпим, він більше не зможе пожирати нещасних мандрівників. Розлючений Поліфем шпурнув у море величезну скелю, яка впала попереду корабля і підняла хвилю, що ледь не викинула судно назад на берег. Відштовхнувшись від суші жердиною, Одіссей прокричав:

- Знай, циклоп, що тебе засліпив нищівник міст, цар Ітаки Одіссей!

Втеча Одіссея з острова Поліфема. Художник А. Беклін, 1896

Поліфем помолився до свого батька, бога морів Посейдону, просячи, щоб Одіссей по дорозі до дому зазнав безліч напастей. Циклоп жбурнув услід грекам ще одну скелю. Цього разу вона впала за кормою корабля, і піднята хвиля винесла судно Одіссея в море. Зібравши навколо себе інші кораблі, Одіссей залишив острів циклопів. Але бог Посейдон почув прохання свого сина Поліфема і поклявся виконати його.

Одіссей на острові Еола

Герої «Одіссеї» незабаром прибули на острови Еола – бога-володаря вітрів. Еол цілий місяць вшановував мореплавців. Перед їх відпливом у подальший шлях він вручив Одіссею зав'язане срібною ниткою хутро. У цьому хутрі Еол помістив усі підвладні йому бурхливі вітри, крім ласкавого західного Зефіра, який мав нести кораблі Одіссея у його рідний Итаки. Еол сказав, що Одіссей не повинен розв'язувати срібну нитку на мішку до того, як припливе додому.

Подорож стала спокійною. Одіссей уже наближався до Ітаки і навіть міг розрізнити вогні вогнів, що палали на ній, але в цей момент він від сильної втоми поринув у сон. Супутники Одіссея, які вважали, що в мішку Еола знаходяться дані їх вождю багаті дари, крадькома розв'язали срібну нитку. Вітри вирвалися і помчали додому до Еола, ганяючи корабель Одіссея поперед себе. Герої «Одіссеї» незабаром знову опинилися на острові Еола і стали просити у нього допомоги, але розгніваний бог прогнав їх.

Одіссей та лестригони

Докладніше - див. в окремій статті

Залишивши Еола, Одіссей приплив у країну страшних велетнів лестригонів. Подібно до циклопам, вони були людожерами. Ще не знаючи, куди їх занесло, греки увійшли до бухти з вузьким входом, оточеної гострими скелями, і причалили біля місця, де до води підходила дорога. Сам Одіссей з обережності не ввів свого корабля до бухти. Він послав трьох людей дізнатися, що то за острів. Гомер повідомляє, що ці люди зустріли величезного зросту діву, яка повела їх у будинок свого батька, вождя лестригонів Антифату.

Одіссей та лестригони. Настінний живопис кінця I в. до Р. Х.

Біля будинку на трьох супутників Одіссея напав натовп велетнів. Вони зжерли одного з них, двоє втекли. Людожери, що кинулися за ними, почали кидати зі скель камені на судна флотилії Одіссея. Всі кораблі, що стояли біля кромки суші, були розбиті. Спустившись на берег, лестригони, як риб, нанизали вбитих на кілки і понесли з собою на поживу. Одіссей ледве врятувався з одним-єдиним кораблем, що стояв поза бухтою. Уникаючи смерті, він та його товариші працювали веслами щосили.

Одіссей та чарівниця Цирцея

Спрямувавши морем на схід, вони незабаром досягли острова Еї, де жила чаклунка Цирцея, дочка бога сонця Геліоса. За батьком вона була сестрою підступного царя Колхіди Еєта, у якого аргонавти добували золоте руно. Як і цей її брат, як і її племінниця Медея, Цирцея була спокушена в чаклунстві і не любила людей. Друг Одіссея Еврілох і з ним ще 22 особи пішли оглянути острів. У центрі його, на широкій галявині, вони побачили палац Цирцеї, довкола якого бродили вовки та леви. Хижаки, однак, не напали на людей Еврілоха, а почали ласкати до них, махаючи хвостами. Греки не знали, що ці звірі насправді були людьми, зачарованими Цирцеєю.

Сама Цирцея теж вийшла до греків і, привітно посміхаючись, запропонувала їм трапезу. Усі погодилися, окрім обережного Еврілоха. Він не пішов у будинок Цирцеї, а почав підглядати у вікна за тим, що там відбувалося. Богиня поставила перед мандрівниками смачні страви з доданим до них чарівним зіллям. Поема Гомера повідомляє, що коли греки скуштували його, Цирцея доторкнулася до них чарівним жезлом, перетворила їх на свиней і зі зловтішною усмішкою загнала на свинарник.

Певний Еврілох повернувся до Одіссея і розповів про те, що сталося. Одіссей кинувся рятувати товаришів. Дорогою йому з'явився бог Гермес і дав засіб, який міг захистити від чаклунства Цирцеї. Це була пахуча біла квітка «молі» з чорним коренем. Коли Одіссей дістався до будинку Цирцеї, вона запросила його до столу. Однак, поїдаючи її частування, герой, за порадою Гермеса, весь час нюхала чарівна квітка.

Цирцея простягає Одіссею чашу з чаклунським зіллям. Картина Дж. У. Уотерхауса

Цирцея торкнулася Одіссея своїм жезлом зі словами: «Йди і свинею валяйся в закутку». Але чаклунство не подіяло. Одіссей схопився і заніс над Цирцеєю меч. Чаклунка почала просити пощади, обіцяючи, що добре поводитиметься з Одіссеєм і розділить з ним подружнє ложе.

Одіссей та Цирцея. Грецька судина прибл. 440 до Р. Х.

Взявши клятву, що Цирцея не завдасть йому жодної шкоди, герой Гомера ліг із нею. Він не відповідав на любовні ласки Цирцеї, поки вона не зняла своїх чарів не тільки з його товаришів, а й з усіх раніше зачарованих нею мореплавців. Одіссей довго прожив на острові Цирцеї. Вона народила від нього трьох синів: Агрія, Латина та Телегона.

Одіссей сходить у царство Аїда

Сумуючи за Ітакою і своєю дружиною Пенелопою, Одіссей все ж таки вирішив покинути Цирцею. Та порадила йому спочатку побувати в підземному царстві мертвих бога Аїда і запитати тінь знаменитого провісника Тиресія Фівського, що живе там, про свою подальшу долю на батьківщині. Поема Гомера описує, як Одіссей та його супутники, підганяються посланим Цирцеєю попутним вітром, попливли північ, до краю світу, де у густому тумані та сутінках живе плем'я кіммерійців. У місці, де підземні річки Коцит та Флегетон зливаються з Ахеронтом, Одіссей за порадою Цирцеї приніс у жертву Аїду та його дружині Персефоні корову та чорного барана. Душі померлих людей тут же злетілися напитися жертовної крові. За порадою Цирцеї, Одіссей мав відганяти мечем усі тіні, доки прилетить пити кров душа Тиресія Фівського.

Першою до місця жертвопринесення стала тінь Ельпенора - супутника Одіссея, який кілька днів тому п'яним впав з даху палацу Цирцеї і розбився на смерть. Одіссей здивувався, що Ельпенор дістався царства Аїда, скоріше, ніж його товариші, що пливли туди на швидкохідному кораблі. Суворо дотримуючись слів Цирцеї, Одіссей, перемагаючи в собі жалість, відігнав душу Ельпенора від крові зарізаних корови та барана. Він відігнав від неї навіть тінь своєї матері, Антиклеї, яка теж прилетіла туди, де стояв її син.

Одіссей у царстві Аїда, оточений тінями померлих товаришів

Нарешті з'явився Тиресій Фівський. Досхочу напившись крові, він розповів Одіссею, що бог Посейдон жорстоко переслідуватиме його за засліплення сина, циклопу Поліфема. Тіресій переконував Одіссея всіма силами утримувати своїх супутників від викрадення бугаїв сонячного бога Геліоса на острові Тринакрія (Сицилія). Він повідомив, що на Ітаку Одіссея чекають великі біди, але йому вдасться помститися розкрадачам його добра. Але й після повернення на батьківщину мандрівки Одіссея не закінчаться. Він повинен взяти корабельне весло і подорожувати, доки не зустріне людей, які ніколи не бачили моря. Там, де весло Одіссея візьмуть за лопату, його мандри закінчаться. Там йому слід принести жертву умилостивленному Посейдону, а потім повернутися на Ітаку. Доживши там до глибокої старості, Одіссей отримає смерть через море.

Одіссей поговорив і з душами своїх померлих соратників по Троянській війні: Агамемнона, Ахілла. Недоброзичливий до нього Аякс Теламонід не став розмовляти і пішов у похмурому мовчанні. Одіссей бачив, як виносить вироки тіням померлих суддя підземного царства Мінос, як полює Оріон, страждають на Тантал і Сізіф , бачив і смертну душу великого Геракла .

Перш ніж продовжити шлях на Ітаку, Одіссей повернувся на острів Цирцеї. Чарівниця попередила героя, що йому доведеться пропливати повз острова сирен, кровожерливих жінок з тілом і ногами птахів (деякі легенди оповідають, щоправда, що сирени мали риб'яче тіло та хвости). Прекрасним, чарівним співом вони приваблювали моряків на свій чарівний острів і зраджували люту смерть, розриваючи на шматки. Кажуть, що сирен перетворила на птахів богиня кохання Афродіта за те, що ці гордовиті діви нікому не дозволяли позбавити себе цноти. На лузі їхнього острова виднілися купи людських кісток. Цирцея порадила Одіссею заліпити своїм людям вуха воском, щоб вони не чули, як співають сирени. Якщо ж сам Одіссей хоче насолодитися їхнім чудовим співом, то нехай накаже своїм супутникам міцно прив'язати себе до щогли і не відв'язувати, незважаючи на жодні прохання.

Одіссей та сирени. Аттична ваза, бл. 480-470 до Р.Х.

Тепер Одіссею потрібно було пройти між двома стрімчаками, що близько стояли посеред морських вод, на яких жили дві огидні чудовиська - Сцілла і Харібда. Величезна Харібда («вир»), дочка бога Посейдона, тричі на день всмоктувала біля своєї скелі маси води і потім зі страшним шумом вивергала її. На протилежній скелі мешкала Сцілла, дочка жахливих монстрів Єхідни та Тифона. Це була чудовисько з шістьма моторошними собачими головами та дванадцятьма ногами. Оголошуючи всю округу несамовитим вереском, Сцилла звішувалась зі своєї скелі, ловила пропливаючих повз моряків, ламала їм кістки і пожирала.

Корабель Одіссея між Сциллою та Харібдою. Італійська фреска XVI ст.

Щоб урятуватися від Харібди, Одіссей направив своє судно трохи ближче до скелі Сцилли, яка шістьма пастями схопила шість його супутників. Нещасні, тиняючись у повітрі, з криками простягали руки до Одіссея, але врятувати їх було вже неможливо.

Одіссей на острові Геліоса Тринакрії

Незабаром очам мореплавців постала Тринакрія (Сицилія), острів сонячного бога Геліоса, який пас там сім стад прекрасних бугаїв та численні отари овець. Пам'ятаючи про пророцтва Тиресія Фівського, Одіссей взяв зі своїх товаришів клятву не викрадати ні бика, ні барана. Але, за розповідю Гомера, перебування греків на Тринакрії затяглося. Неприємний вітер віяв тридцять днів, запаси їжі вичерпувалися, а полювання та риболовля майже нічого не давали. Раз, коли Одіссей заснув, його мучений голодом друг Еврілох вмовив товаришів зарізати кілька добірних бугаїв, кажучи, що на подяку вони спорудять Геліосу храм на Ітаці. Моряки зловили кількох бугаїв, зарізали їх і до відвалу наїлися м'яса.

Прокинувшись і дізнавшись про це, Одіссей жахнувся. Геліос поскаржився на самоврядність мандрівників Зевсу. Коли корабель Одіссея вийшов із Трінакрії в море, Зевс наслав на нього сильний вітер і вдарив у палубу блискавкою. Судно пішло на дно, і всі, хто плив на ньому, за винятком самого Одіссея, потонули – як і передбачав у царстві Аїда Тиресій Фівський. Одіссей абияк зв'язав ременем щоглу і кіль, що плавали по воді, і тримався на них. Незабаром він зрозумів, що хвилі несуть його до скелі Харібди. Зачепившись за коріння смоковниці, що росла на скелі, він провисів на них доти, поки Харібда спочатку не поглинула з водою щоглу і кіль, а потім не випустила їх назад. Знову вхопившись за щоглу і почавши гребти руками, Одіссей відплив від виру.

Одіссей у Каліпсо

Через дев'ять днів він опинився біля острова Огігія, місце проживання німфи Каліпсо, покритого луками з квітами та злаками. Каліпсо жила там у величезній печері, що заросла тополями, кипарисами та диким виноградом. Красуня-німфа вітала Одіссея, нагодувала його і поклала з собою спати. Незабаром вона народила від мореплавця близнюків Навсифоя та Навсиноя.

Одіссей та Каліпсо. Художник Ян Стіка

Сім років Одіссей жив у Каліпсо на Огігії. Але він не переставав тужити за рідною Ітакою і часто проводив час на березі, дивлячись у морську далечінь. Нарешті, Зевс звелів Каліпсу звільнити Одіссея. Дізнавшись про це, Одіссей зв'язав пліт, попрощався з гостинною німфою та поплив на батьківщину.

Але легке судно героя випадково побачив його ненависник, бог Посейдон, що їхав морем на крилатій колісниці. Спрямувавши на пліт величезну хвилю, Посейдон змив Одіссея за борт. Морехід ледве виплив на поверхню і сяк-так знову заліз на пліт. Поруч із ним опустилася з неба в образі птаха-пірка милосердна богиня Левкотея (Іно). У дзьобі вона тримала чудове покривало, яке мало властивість рятувати від загибелі в морській безодні тих, хто завертався в нього. Посейдон потряс пліт Одіссея другою хвилею страшної висоти. Думаючи, що цього разу героєві не врятуватися, Посейдон поїхав у свій підводний палац. Однак покривало Левкотеї не дало Одіссею втопитися.

Одіссей на острові феаків

Через два дні, ослабнувши від боротьби з водною стихією, він дістався острова Дрепана, на якому жило плем'я феаків. Тут, на березі, Одіссей заснув міцним сном.

Одіссей при дворі царя феаків Алкіноя. Художник Франческо Аєць, 1814-1815

Наступного ранку Навсикая, дочка царя та цариці феаків (Алкіноя та Арети), прийшла зі служницями до струмка прати одяг. Після роботи дівчата стали грати у м'яч і голосно закричали, коли він упав у воду. Цей крик розбудив Одіссея. Прикривши свою наготу гілками, він вийшов до дівчат і майстерною промовою викликав до себе симпатію у Навсікаї. Царська дочка повела його до палацу, до батька та матері. Цар Алкіна вислухав історію подорожей Одіссея, обдарував його і наказав відвезти героя морем на Ітаку.

Відплиття Одіссея із країни феаків. Художник К. Лоррен, 1646

Перебуваючи вже поблизу рідного острова, Одіссей знову заснув. Колишні з ним феаки не стали будити мореплавця, а віднесли його сплячим на берег, склавши поруч дари Алкіноя. Коли феаки поверталися на кораблі у свою пристань, розсерджений їхньою допомогою Одіссею Посейдон ударив по судну долонею і перетворив його разом із командою на камінь. Алкіною він почав загрожувати, що зруйнує всі порти на острові феаків, засипавши їх уламками великої гори.

Одіссей та наречені

Повернення Одіссея на Ітаку

Прокинувшись на Ітаці, Одіссей пішов в далечінь від морського берега і зустрів дорогою богиню Афіну, що прийняла образ пастуха. Не знаючи, що перед ним Афіна, Одіссей розповів їй вигадане оповідання, назвавши себе критянином, який утік із батьківщини через вбивство і випадково потрапив на Ітаку. Афіна розсміялася і відкрила Одіссею своє справжнє обличчя.

Богиня допомогла герою сховати у гроті подарунки царя Алкіноя і зробила його невпізнанним. Шкіра Одіссея вкрилася зморшками, голова полишала, одяг його перетворився на жалюгідні лахміття. У такому вигляді Афіна відвела його до хатини служителя царів Итаки, вірного старого свинопаса Євмея.

"Одіссея" стала другою після "Іліади" поемою, створення якої приписується великому давньогрецькому поетові Гомеру. На думку дослідників, твір було написано у VIII столітті до нашої ери, можливо, трохи згодом. Поема поділена на 24 пісні та складається з 12110 віршів. Імовірно, "Одіссея" була створена на малоазійському узбережжі Еллади, де жили іонійські племена (нині на цій території знаходиться Туреччина).

Мабуть, пра-«Одіссеї» не існує. Тим не менш, багато сюжетів і міфологічних героїв, згаданих у поемі, вже існували на момент створення твору. Крім цього, у поемі можна зустріти і відлуння хетської міфології та мінойської культури. Незважаючи на те, що багато дослідників знаходять в «Одіссеї» риси тих чи інших діалектів грецької, жодному з регіональних варіантів мови твір не відповідає. Можливо, Гомер використав іонійський діалект, проте величезна кількість архаїчних форм свідчить про приналежність до мікенської доби. Виявлено елементи еолійського діалекту, походження яких невідоме. Значна кількість флективних форм, використана в поемі, ніколи не вживалася в живій розмовній мові.

Як і «Іліада», «Одіссея» починається зі звернення до Музею, яку автор просить розповісти про «досвідченого чоловіка».

Поема описує події, що відбулися через 10 років після падіння Трої. Головний герой Одіссей, повертаючись додому після війни, потрапив у полон до німфи Каліпсо, яка відмовляється відпустити його. Вірна дружина Пенелопа чекає на Одіссея в Ітаці. Щодня до неї сватаються численні претенденти на руку та серце. Пенелопа впевнена, що Одіссей повернеться і відмовляє всім. Боги, що зібралися на раду, вирішують зробити своїм посланником Афіну. Богиня приходить до Телемаха, сина головного героя, і спонукає його вирушити до Спарти та Пілоса, що дізнатися про долю Одіссея.

Нестор, цар Пілос, передає Телемаху деякі відомості про ахейських вождів, а потім пропонує йому звернутися до Менелая в Спарті, від якого юнак і дізнається про те, що батько став бранцем Каліпсо. Дізнавшись про від'їзд Телемаха, численні наречені Пенелопи хочуть влаштувати засідку та вбити його, коли він повертатиметься додому.

Через Гермеса боги віддають наказ Каліпсу відпустити бранця. Отримавши довгоочікувану свободу, Одіссей будує пліт і вирушає у плавання. Посейдон, з яким головний герой перебуває у конфліктних відносинах, здіймає бурю. Однак Одіссею вдалося вижити та потрапити на острів Схерія. Тут живуть феаки – мореплавці, які мають швидкохідні кораблі. Головний герой зустрічає Навсікаю, дочку місцевого царя Алкіноя, який влаштовує бенкет на честь свого гостя. Під час свята Одіссей розповідає про свої пригоди, що відбулися з ним, перш ніж він потрапив на острів Каліпсо. Вислухавши розповідь гостя, феаки хочуть допомогти йому повернутися додому. Однак Посейдон знову намагається вбити ненависного йому Одіссея і перетворює корабель феаків на стрімчак. Афіна перетворила головного героя на жебрака старого. Одіссей вирушає жити до свинопаса Евмея.

Повертаючись додому, Телемах зміг уникнути засідки, влаштованої нареченими матері. Потім син головного героя відправляє до свинопаса Евмея, де зустрічає свого батька. Прийшовши до палацу, Одіссей виявив, що його ніхто не впізнає. Слуги знущаються і сміються з нього. Головний герой має намір помститися нареченим своєї дружини. Пенелопа вирішила влаштувати змагання між претендентами на руку та серце: необхідно пропустити стрілу через 12 кілець, скориставшись цибулею її чоловіка. Тільки справжній власник цибулі зміг упоратися із цим завданням. Одіссей розповідає дружині таємницю, яка була відома лише їм двом, завдяки чому Пенелопа нарешті дізнається чоловіка. Розгніваний Одіссей вбиває всіх слуг, що насміхалися з нього, і наречених своєї дружини. Родичі вбитих повстають, але Одіссею вдається укласти із нею мир.

Попри те що, що основна риса характеру Одіссея – це героїзм, автор намагається підкреслити цю межу. Події відбуваються вже після завершення війни у ​​Трої, тобто читач не має можливості оцінити головного героя на полях битв. Натомість автору хочеться показати зовсім інші якості свого персонажа.

Образ Одіссея має дві несхожі одна на одну сторони. З одного боку, це патріот, відданий своїй батьківщині, люблячий син, чоловік і батько. Головний герой не просто талановитий воєначальник, він чудово розуміється на торгівлі, полюванні, теслярстві та морській справі. Усі дії героя керує непереборне бажання повернутися до сім'ї.

Інша сторона Одіссея не така ідеальна, як перша. Автор не приховує, що відважний воїн та мореплавець відчуває задоволення від своїх пригод і в глибині душі бажає, щоб повернення додому затяглося. Йому подобається долати всілякі перешкоди, вдавати і йти на хитрощі. Одіссей здатний виявити жадібність і жорстокість. Він, не замислюючись, зраджує свою вірну дружину, бреше заради власної вигоди. Автор свідчить про незначні, але дуже неприємні деталі. Наприклад, на бенкеті головний герой вибирає собі найкращий шматок. У якийсь момент Гомер розуміє, що «перегнув ціпок» і реабілітує Одіссея, змушуючи його оплакувати загиблих товаришів.

Аналіз твору

Хронологія подій

Сама одіссея, тобто мандрівки головного героя, зайняли 10 років. При цьому всі події поеми вмістились у 40 днів. Дослідники з Національної академії наук США, спираючись на згадані у творі астрономічні покажчики, змогли встановити, що головний герой повернувся додому 16 квітня 1178 до н.

Передбачається, що персонаж Одіссея виник задовго до створення поеми. Дослідники вважають, що головний герой – догрецька постать, тобто образ був створений не найдавнішими греками, а запозичений. Перейшовши в грецький фольклор, Одіссей отримав ім'я еллініза.

У поемі можна знайти як мінімум 2 фольклорні сюжети. По-перше, це сюжет про сина, який вирушив на пошуки свого батька. По-друге, сюжет про главу сімейства, який повертається на батьківщину після довгих років мандрівок з тих чи інших причин. Чоловік, як правило, повертається у день весілля своєї дружини з іншим чоловіком. Дружина, вважаючи першого чоловіка загиблим, намагається вдруге влаштувати своє щастя. Мандрівника спочатку ніхто не впізнає, але потім його все-таки вдається впізнати за якоюсь ознакою, наприклад, шрамом.

Можна провести аналогії не лише з давньогрецьким фольклором, а й із відомими творами світової літератури. Найбільш яскравим прикладом вважається роман «Мертві душі».

Особливості твору

"Одіссея" має симетричну композицію. Це означає, що і початок і кінець поеми присвячені подіям в Ітаці. Композиційним центром стає розповідь головного героя про його подорож.

Стиль оповідання
Опис мандрівок ведеться від першої особи, тобто говорить безпосередньо головний герой. Особливість є традиційною для творів цього жанру. Подібний прийом відомий з єгипетської літератури. Його часто використовували у фольклорі мореплавців.

«Одіссея» та європейська література

До певного часу твори Гомера були відомі у середньовічній Європі. Давньогрецька мова була надовго забута. Лише після падіння Константинополя візантійські вчені змогли познайомити Європу із гомерівськими поемами. Однак найбільший інтерес протягом тривалого часу викликала «Іліада». «Одіссеєю» зацікавилися лише у XV-XVI століттях. Деякі фрагменти поеми видозмінювалися та використовувалися середньовічними письменниками.

Пропонуємо вам ознайомитися з , одного з найзагадковіших письменників, тому що про його особистість відомо дуже мало, що породило чимало легенд та здогадів.

Твір є найдавнішим прикладом давньогрецької писемності, створеним легендарним генієм Гомером у 8-9 столітті до зв. е., що описує події Троянської війни 13-12 століття до н. е.

Згадування «низовинних» елементів довгий час робили «Одіссею» неприйнятною для європейців. Дивне враження справляла царівна, що власноруч стирає білизну. «Неприпустимі» стосовно простолюдина епітети (божественний свинопас) також могли шокувати європейського читача. «Низин» змогли оцінити вже в Новий час теоретики буржуазної літератури, які вважали такі елементи відступом від святенництва.

«Одіссея»- друга (після «Іліади») класична поема, що приписується давньогрецькому поетові Гомеру. Створена, мабуть, у VIII столітті до зв. е. Розповідає про пригоди міфічного героя на ім'я Одіссей під час його повернення на батьківщину після закінчення Троянської війни, а також про пригоди його дружини Пенелопи, яка чекала на Одіссея на Ітаці.

«Одіссея» - поема Гомера казкова і побутова, дія її розгортається, в чарівних краях велетнів і чудовиськ, де поневірявся Одіссей. Читати цікавіше поему повністю, але якщо не вистачає часу, можна використовувати короткий зміст «Одіссея» за розділами.

«Одіссея» короткий зміст за розділами

КНИГА 1
Гомер просить Музу розповісти йому про мандрівки Одіссея. На зборах богів на Олімпі Зевс згадує про божевілля Егісфа, що знехтував попередженнями згори, спокусив дружину Агамемнона, Клітемнестру, і задумав вбивство останнього. Пізніше його вбиває син Агамемнона Орест.

Богиня Афіна переконує Зевса в тому, що Одіссей повинен повернутися додому, незважаючи на гнів Посейдона, бога моря, що розгнівався на Одіссея, тому що той засліпив його сина, циклопу Поліфема. Афіна йде на Ітаку, щоб дати пораду синові Одіссея, Телемах. Вона вимагає, щоб той відвідав грецьких королів, Нестора та Менелая, у пошуках новин про Одіссея. Наступного дня Телемах скликає збори та погрожує вигнати з дому наречених своєї матері, Пенелопи.

КНИГА 2
Телемах скаржиться зборам про поведінку наречених та просить останніх повертатися до себе додому. Два головних наречених, Антіна та Евріма, звинувачують Пенелопу в тому, що вона не вибирає собі чоловіка. Антиною розповідає, як Пенелопа обдурила і відстрочила своє рішення, батаючи одяг для Лаерта, батька Одіссея, вдень і розплетаючи зроблене ночами. За допомогою Афіни, Телемах знаходить собі корабель і пливе до Пілоса, міста Нестора, одного з учасників Троянської війни.

КНИГА 3

У Пілосі Телемаха зустрічає цар Нестор, який розповідає про те, як греки залишали Трою, про вбивство Агамемнона і про повернення додому Менелая. На прохання Телемаха Нестор, у великих подробицях, розповідає історію Егісфа і Клітемнестри, їхню змову проти Агамемнона і помста Ореста. Нестор посилає свого сина, Пісистрата, супроводжувати Телемаха до Спарти, до царя Менелаю.

КНИГА 4
Телемах та Пісістрат прибувають до Спарти. Цар Менелай святкує весілля своїх дітей, Герміони та Мегапенфа. Менелай вітає прибулих; до них приєднується Олена. Вони згадують подвиги Одіссея у Трої. Менелай розповідає про свою зустріч з морським старцем Протеєм, який розповів йому про смерть Аякса в морі, про вбивство брата Менелая, Агамемнона, і про полон Одіссея на Огігії, острові німфи Каліпсо. У цей же час женихи на Ітаці дізнаються про від'їзд Телемаха і задумують його вбити.

КНИГА 5
На прохання Афіни, Зевс посилає вісника Гермеса до німфи Каліпсо з вимогою відпустити Одіссея додому. Одіссей будує пліт і пливе до Схерії, землі феаків. Посейдон, все ще сердитий на Одіссея, ламає його пліт, але, за допомогою Афіни та морської німфи Іно, Одіссей дістається берега.

КНИГА 6
Наступного ранку Навсикая, дочка царя феаків, вирушає на берег моря прати одяг, як їй наказала Афіна. Показується Одіссей, чим злякає Навсікаю та її служниць. Т.к. він просить допомогу, Навсикая дає йому одяг і пояснює, як краще з'явитися у домі її батька, Алкіноя.

КНИГА 7
Прибуття Одіссея до палацу Алкіноя. Йому дають місце на бенкеті. Алкіна обіцяє, що допоможе Одіссею повернутися на батьківщину. Не відкриваючи свого імені, Одіссей розповідає про своє перебування у Каліпсо та про подорож до Схерії. Алкіна просить Одіссея залишитися і пропонує йому за дружину свою дочку Навсікаю. Однак якщо Одіссей захоче повернутися додому, феаки допоможуть йому.

КНИГА 8
На бенкеті у феаків, співак Демодок співає про Троє; влаштовуються атлетичні змагання. Син Алкіноя, Лаодамас, просить Одіссея взяти участь у змаганні. Одіссей показує своє вміння у метанні диска. Демодок співає про кохання Ареса, бога війни, і Афродіти, богині кохання, і про те, як Гефест, чоловік Афродіти, упіймав їх і виставив на огляд усім богам. Феаки дають Одіссею багаті подарунки. На прохання останнього Демодок співає про Троянського коня. Одіссей зворушений до сліз; його просять відкрити, хто він такий і чому він плаче, коли розповідають про Трою.

КНИГА 9
Одіссей називає своє ім'я і починає розповідь про свої мандри. Він описує відплиття з Трої, починаючи з нападу на кіконів, під час якого багато людей загинули, збожеволівши. Потім Одіссей розповідає про відвідини острова лотофагів; покуштувавши їх їжі, багато людей Одіссея забули про будинок. Одіссей розповідає також про пригоди у землі циклопів: їх узяв у полон Поліфем; він з'їв кількох воїнів; решта сп'янила його, засліпила і втекла з печери. Після того, як Одіссей похвалився успіхом, Поліфем закликав до Посейдона, свого батька, помститися за нього, що й спричинило гнів Посейдона на Одіссея.

КНИГА 10
Одіссей розповідає, як він і його люди дісталися острова Еола, царя, якому боги дали владу над вітрами. Еол дає Одіссею сумку, що містить вітри, що має допомогти Одіссею повернутися додому. Люди Одіссея, однак, подумали, що в сумці є скарби. Вже біля берегів Отже люди Одіссея, поки той спав, відкрили сумку. В результаті їх прибило знову до берегів острова Еола, але той відмовився допомогти їм вдруге. Пливши далі, мандрівники досягли землі лестригонів. Ці гіганти напали на них та зруйнували всі кораблі Одіссея, крім одного. Потім Одіссей висадився на острові чарівниці Кірки, яка перетворила його людей на свиней. За допомогою Гермеса Одіссей уникнув тієї ж долі і змусив Кірку зняти чари з його людей. Одіссей та його люди залишалися у Кірки цілий рік. Перед їхнім від'їздом Кірка сказала Одіссею, що він має відвідати царство мертвих і порадитися з віщуном Тиресієм.

КНИГА 11
У царстві мертвих Тиресій попереджає Одіссея не чіпати череди Геліоса, бога сонця. Одіссей зустрів також свою матір Антиклею. Тут Одіссея переривають: його хвалить цариця феаків Арета. Алкіна просить Одіссея продовжувати і розповісти про зустріч з тінями грецьких героїв. Одіссей переказує зустріч з Агамемноном та Ахіллом та з іншими героями.

КНИГА 12
Одіссей розповідає, як він та його люди повернулися на острів Кірки. Мандрівники пливуть повз сирен і Одіссей, прив'язаний до щогли, чув їхні пісні. Потім вони пройшли повз вир Харібди і чудовиська Сцилли, яке з'їло шістьох людей Одіссея. На прохання Еврілоха, одного з товаришів Одіссея, вони висадилися на Тринакії, острові сонячного бога Геліоса. Шторми затримали їх тут на місяць і, незважаючи на попередження Одіссея, його люди вбили стада бога, доки Одіссей спав. Зевс покарав їх штормом у морі, під час якого тільки Одіссея було врятовано. Він досяг острова Каліпсо і, на цьому, Одіссей закінчує розповідь.

КНИГА 13
Феаки супроводжують Одіссея на Ітаку і залишають його на острові. На зворотному шляху Посейдон перетворює їхній корабель на камінь. Афіна радить Одіссею, як перемогти наречених і перетворює його на старого.

КНИГА 14
Одіссей іде до будинку свого старого слуги Евмея, який добре приймає його. Одіссей розповідає йому вигадану історію про своє життя: він, критський воїн, воював у Трої; потім побував у Єгипті, Фінікій та інших країнах.

КНИГА 15
На вимогу Афіни Телемах залишає палац Менелаю у Спарті. На Ітаці Евмей відповідає на запитання Одіссея; він розповідає, як його викрав фінікійський слуга, як його викупив Лаерт. У цей час Телемах уникає засідки наречених та благополучно висаджується на Ітаку.

КНИГА 16
Телемах відвідує Евмея та посилає його повідомити Пенелопу про свій приїзд. Одіссей відкривається Телемаху і вони становлять план помсти нареченим. Пенелопа та наречені дізнаються, що Телемах повернувся. Наречені радяться, чи слід їм вбивати Телемаха. Пенелопа дорікає їм за це.

КНИГА 17
Телемах повертається додому та розповідає Пенелопі про свою подорож. Одіссей, переодягнений жебраком, іде до палацу у супроводі Евмея. Коли вони підходять до будинку, Аргос, старий собака Одіссея, впізнає його і вмирає. Одіссей просить милостиню у наречених та розповідає їм вигадану історію про свої пригоди. Антіною, головний наречений, ображає Одіссея і кидає в нього табуреткою. Евмей розповідає Пенелопі про «прибульця».

КНИГА 18
Пенелопа скаржиться на поведінку наречених. Бенкет перетворюється на бійку, після того, як Одіссей сердить Еврімаха, одного з наречених.

КНИГА 19
Одіссей та Телемах прибирають зброю та обладунки із зали. Пенелопа ставить питання Одіссею. Він розповідає їй вигадану історію. Нянька Евріклея миє ноги Одіссею і впізнає його по шраму. Вона майже видає Одіссея. Пенелопа пропонує нареченим влаштувати змагання із цибулею Одіссея. Вона вийде заміж за переможця.

КНИГА 20
Наступного дня женихи збираються у будинку Одіссея. Одіссей зустрічає Філоетія, свого вірного пастуха, і передбачає своє власне повернення. Наречені вирішують не вбивати Телемаха.

КНИГА 21
Пенелопа оголошує змагання, але ніхто не може натягнути тятиву цибулі. Одіссей відкривається двом вірним слугам: Евмею та Філоетію. Незважаючи на протести наречених, Одіссею дають цибулю. Він натягує його і пускає стрілу через ряд сокир.

КНИГА 22
Одіссей вбиває Антиноя і відкривається. Починається битва і за допомогою Афіни всі наречені вбиті. Невірні служниці жорстоко покарані.

КНИГА 23
Евріклея повідомляє Пенелопе, що Одіссей повернувся і переміг наречених. Пенелопа не вірить та перевіряє Одіссея. Вона впізнає його, т.к. він правильно відповідає на всі запитання. Радісна зустріч.

КНИГА 24

Тіні наречених спускаються в царство мертвих і розповідають героям про свою долю. Одіссей зустрічає свого батька, Лаерта. Родичі вбитих наречених вирішують помститися. Після того, як один із них убитий, Афіна втручається і наводить світ.