НАША ДОВІДКА
У радянській армії було шістнадцять дисциплінарних батальйонів. Нині їх чотири: у Мулиному, у Новосибірську, Читі та Ростові. В Уссурійську – окрема дисциплінарна рота. Розглядається питання про розформування та ліквідацію двох дисбатів.Батальйон у Муліно вважається найбільшим.
1999 рік
за статтею 335 КК РФ (нестатутні взаємини та перевищення посадових повноважень) – від загальної кількості засуджених 32 відсотки
за статтею 337 КК РФ (самовільне залишення частини) - від загальної кількості засуджених 16 відсотків
2001 рік
за статтею 335 КК РФ - від загальної кількості засуджених 26,5 відсотка
за статтею 337 КК РФ - від загальної кількості засуджених 28 відсотків
за статтею 338 КК РФ (дезертирство) - від загальної кількості засуджених 1,7 відсотка (9 осіб)
В даний час вісім людей перебувають у дисбаті повторно: за самовільне залишення частини та нестатутні взаємини.
Вчиняють злочини:
від 1,5 до 2 років – 33 відсотки;
від 1 до 1,5 року – 23 відсотки;
1 рік – 15 відсотків;
від 5 місяців до 1 року – 17 відсотків;
до 6 місяців – 5 відсотків.
Ця військова «зона» в селищі Мулине Нижегородської області нічим не відрізняється від інших частин, якими буквально напхані тутешні ліси. Такий же сірий залізобетонний паркан із караульними вежами по периметру. Щоправда, територію від зовнішнього світу відокремлює ще й зорана контрольно-слідова смуга, просто – заборона. Майже щодня поновлюють цю смугу солдати у формі зразка сорок третього року: пілотка, гімнастерка із зеленими погонами «на ґудзику» та галіфі. Як мені пояснив командир дисбату: «Це розконвійовані засуджені, яким до «дембеля» та звільнення залишилося не більше двох місяців».
Відмітною ознакою «зони» є і озброєний кінний роз'їзд, який періодично об'їжджає її із зовнішнього боку сірої стіни.
Потрапити на територію можна лише через основну КПП. За ним – невеликий плац та будівля з табличкою: «Штаб в/ч...». На цьому подібність із звичайною військовою частиною закінчується. Через кілька метрів – невелика сіра будівля, за звичайними дверима якої «локалка» – двері з металевих прутів. Вона завжди знаходиться під замком. Денальний відмикає її лише впускаючи новоприбулих засуджених і випускаючи на волю чергових термінів, що «відмотали». Тому і цей контингент тут називають «змінним складом». Охорона – військовослужбовці так званого постійного складу, солдати-строковики. З-поміж них призначається не лише караул, а й «контролери», які перевіряють засуджених перед виведенням на роботи і після повернення. На допомогу командирам п'яти дисциплінарних рот виділяються сержанти постійного складу.
Понад шістсот пар солдатських чобіт з ранку до вечора топчуть плац. Рух цим асфальтовим квадратом дозволено тільки стройовим кроком або бігом. Коливається зелена маса засуджених. Стрижка наголо і форма часів війни зрівняла морпіхів і військових будівельників, ракетників і матросів терміном, визначений вироком військового суду. І мрія у них одна на всіх: умовно-дострокове визволення. У кожного за плечима різні злочини та терміни. Хтось відбуває за крадіжку, хтось за нестатутні взаємини. За законом максимальний термін у дисбаті – два роки. А так, залежно від тяжкості скоєного злочину, – від півроку до півтора року. Знову прибулі – а щомісяця до дисбату надходить до сотні засуджених – проходять карантинне відділення. Після місяця посиленої стройової підготовки переводять до рот.
Крім щоденної муштри та життя «за статутом», діє багато обмежень та заборон. Так, дозволено короткострокові побачення з родичами: двічі на місяць – до чотирьох годин. Три доби можна побути з батьками лише один раз на три місяці. Для цього у дисбаті існує невеликий готель. У ній хоч і затишні кімнати, але під охороною тих самих солдатів-«контролерів». Зі побачення в «зону» заборонено проносити чай, каву, не кажучи вже про спиртні напої. Обмеження стосуються навіть письмового приладдя. За встановленими правилами засуджений має право пронести в «зону» одну авторучку та два стрижні до неї, не більше двох зошитів та десять конвертів. Непоодинокі випадки, коли після таких побачень засуджений з діагнозом «різке переїдання» потрапляє до санчастини. Хоча самі хлопці зізнаються, що тут їх «годують краще, ніж у рідній частині». Часом батьки під час побачень намагаються надолужити втрачене у вихованні сина. Один із офіцерів нарікав: «Добре, якщо ще мати відхлеще недбайливе чадо рушником. Минулого року один батько, голова великого племрадгоспу, провів таку «виховну бесіду» із сином, що того з тяжкими травмами доправили до шпиталю».
Дисбат хоч і не в прямому значенні «зона», але з усіма атрибутами неволі. Деякі намагаються тікати. За словами заступника командира батальйону, зазвичай, такі пагони закінчуються невдачею. Деякі втікачі не доходять і до «заборонки». Тих, кому вдалося перетнути заборонену смугу, знаходять та додають термін.
Щоправда, одна така втеча все ж таки відбулася. Торішнього серпня минулого року. За іронією долі, не без допомоги батьків. Під час побачення мати передала синові інструменти, за допомогою яких він перепилив ґрати і зв'язаними простирадлами спустився з другого поверху. Для командира дисбату це НП. Тому він і наказав поставити її на котлове забезпечення частини і не відпускати до закінчення пошуків сина... «Ну куди він втече? Свого часу цей солдат дезертував із частини. Переховувався у родичів у Казахстані. Все життя не пробігає», – резюмував він. "А що мати?" - «Обурювалася незаконністю затримання, довелося відпустити. Але у нас є вагомі докази, що саме вона спланувала втечу сина, для чого навіть заздалегідь найняла таксі».
Перебування в дисбаті не фіксується як судимість і, в принципі, не повинно зараховуватися в термін армійської служби. Тому багато хто після звільнення повертається у свої частини і дослуговує. Бувають і винятки із правил: за зразкову поведінку термін відсидки зараховується. Рядові змінного складу звільняються в запас з дисбату. Таких тут називають «дзвонарями».
Раніше після закінчення терміну солдатам видавали гроші, проїзні документи, і вони самостійно діставалися своїх частин. Однак були випадки, коли на шляху вони чинили нові злочини. З 1997 року солдатів, що звільнилися з дисбату, відправляють у частину тільки в супроводі прибулого офіцера або прапорщика. А їх доводиться часом чекати довго. Насамперед це пов'язано з відсутністю грошей на відрядження. До того ж і гарнізон може бути, наприклад, у районі Крайньої Півночі. Невідпрацьований механізм визволення призводить до того, що солдати змушені пересиджувати термін. При мені випускали морського піхотинця, котрий потрапив сюди з роти охорони корабля «Петро Великий». Його термін закінчився у квітні, а приїхали за ним лише на початку червня. Прапорщик, який прибув, свою затримку пояснив тим, що весь цей час корабель перебував у бойовому поході.
Тому дехто, махнувши рукою на визволення, добровільно записується в «дзвонарі» і залишається дослужувати в дисбаті. Їх переводять до адміністративної будівлі – «на фішку». Там уже немає дисбатівської муштри, живуть за звичайним розпорядком.
А в «зоні» порядок жорсткий: вісім годин сну, вісім - стройова підготовка і вісім - робота. Після вечері – одна година відпочинку. Субота та неділя – вихідні. Цими днями у клубі показують кінофільми. Приїжджають і артисти, переважно місцеві самодіяльні колективи.
Цього року тут зіграли чотири весілля та усиновили двох дітей. І не дивно. Щодня на КПП – зграйка молодих дівчат, які не дочекалися своїх хлопців із армії. Кохання не кохання, але батьки-командири підозрюють, що таким шляхом деякі їхні підопічні мають намір раніше звільнитися і звільнитися. Відповідно до законодавства народження дитини дає право на звільнення із збройних сил.
Засуджені, що відсиділи третину терміну, допускаються до роботи на промзоні. У столярному цеху виготовляють альтанки та табуретки, плетуть кошики. На «швейці» шиють рукавиці та армійські килимки. Виготовляють і невеликі залізобетонні конструкції: кільця для колодязів, фундаментні блоки. У дисбаті є своє підсобне господарство: з десяток корів, кілька десятків свиней, кури.
Солдатські гроші, трохи більше тридцяти карбованців, на руки не видають, а перераховують на розрахунковий рахунок. Після звільнення проводиться фінансовий розрахунок, і військовослужбовець отримує на руки близько ста карбованців та проїзні документи.
Казарма в дисбаті мало чим відрізняється від звичайної. Такі самі спальні приміщення. Тільки на вікнах – ґрати. Крім звичайних вхідних дверей в приміщення роти встановлена додаткова «локалка», ключі від якої знаходяться у сержанта постійного складу. Залишити приміщення засуджений може лише з його дозволу, попередньо записавшись до спеціального журналу.
Обмежується як пересування, а й спілкування. Наприклад, заборонено спілкуватися із засудженими іншої роти. Керуючись цим, «спільників» навмисно розподіляють у різні роти. За час відбування покарання вони не мають права навіть перекинутися кількома словами. За це може бути накладення дисциплінарного стягнення, аж до гауптвахти, яка знаходиться на території дисбату. Солдати називають її на тюремний манер – «кичів».
Перед тим, як потрапити в дисбат, сімдесят відсотків засуджених пройшли через слідчі ізолятори. За кілька місяців спілкування з тамтешніми сидільцями вони переймають не тільки їхній жаргон, а й набувають кримінального досвіду.
 |
Засуджені, що відсиділи третину терміну, допускаються до роботи на промзоні |
Командування батальйону стурбоване тим, що із ізоляторів солдати тягнуть і тюремні замашки. «Щойно переступають поріг дисбату, намагаються «розводити за поняттями», – казав мені один із офіцерів. Звідти розуміння того, що в неволі легше вижити дрібними групами. Збираються в «сімейки» із чотирьох – п'яти осіб. У кожній такій групі свій лідер, який представляє та захищає її інтереси. Завдання командирів-вихователів: виявити такого лідера та зробити його керованим.
Рядові змінного складу самі себе задерикувато називають «шахраями». Солдат-охоронців, яких вони не люблять від початку, охрестили зневажливо – «ментами». До командирів рот відносяться з відтінком поблажливості і називають «папиками».
Трапляється, що в дисбат «заходять» і солдати, «опущені» до СІЗО. Як правило, це відбувається з «косячними», тобто з тими, хто порушує неписані закони камери. Офіцери йдуть на всі хитрощі, щоб допомогти солдату приховати цей факт від решти засуджених. Але й тут працює бездротовий тюремний телеграф. Все ж таки на відміну від звичайної «зони» в армійській між засудженими немає відмінностей за кримінальними статтями чи термінами. Тут усі рівні. Навіть чеченці і ті, хто воював у Чечні.
«Чи є у нас чеченці? Звичайно є. - Командир взводу п'ятої роти трохи помовчав. – Проблема у нас із ними. Караєш у дисциплінарному порядку – починають скаржитися на посттравматичний синдром, розповідати про те, як їх бомбардували з гелікоптерів. Намагаються звільнитися через психоневрологічний диспансер». «А ті, хто воював у Чечні?» – І ці є. Тільки цих відразу видно – які вони подорослішали якісь, серйозні. На свої біди не скаржаться і більше мовчать».
Доля рядового Івана нічим не відрізнялася від доль його товаришів, які потрапили служити до Північно-Кавказького військового округу. Спочатку був стрільцем-радистом. Їхній підрозділ супроводжував колони на території Чечні. Одного дня БТР, на якому був і Іван, підірвався на фугасі. Отямився хлопець лише у Ростові, у шпиталі. Після контузії залишився служити і повернувся до свого підрозділу. Перевели на посаду навідника БТР.
До звільнення в запас залишалося півроку, коли командування надало Івану та його товаришу по службі відпустку. На руки отримали по тринадцять тисяч бойових. "У Прохолодному нас менти пограбували - відібрали по десять тисяч". Грошей, що залишилися, вистачило тільки, щоб доїхати до будинку товариша, у Великий Новгород. Вирішили дістати грошей та встигнути побувати у батьків Івана, що на Нижегородській області. Грошей так і не знайшли, до рідних не потрапили. Вирішили повернутися до частини. Звернулися до місцевого військкомату, а там офіцер порадив у частину не повертатися: «Що вам там робити? Яка різниця, де служити? У тому ж військкоматі допомогли і у відправці на найближчий збірний пункт для дезертирів. Ставши добровільними дезертирами, коротали дні і чекали на розподіл в іншу частину. «На збірному пункті «лижників» (так називають втікачів. – А.К.) туга смертна. Благо, що вхід та вихід із території вільний».
За цей час товариші встигли познайомитись з дівчатами із сусіднього селища. Одна незабаром запросила їх на день народження. З якоїсь причини товариш запізнився на вечірку. Випили все і багато. За словами Івана, йому вистачило і двох чарок, щоб після контузії «дах з'їхав». «Подруга почала кричати на товариша, що запізнився. Вибила під ним стілець. Потім у мене жбурнула пляшкою. Що було далі, не пам'ятаю.
А далі... П'яну подругу його товариша по службі відвезла «швидка допомога» – накладати шви на голові. Івана забрала міліція. За добу приїхали з прокуратури та порушили кримінальну справу. Два місяці чекав на суд у СІЗО Великого Новгорода, який і засудив його до двох років дисциплінарного батальйону. «До купи і 337 статтю «повісили», за самовільне залишення частини», – гірко посміхнувся він, мабуть, згадавши «добру» пораду офіцера з військкомату.
Нинішній командир Івана пояснив: «Прибув він до нас із надламаною психікою – наслідок контузії. Спочатку були конфліктні ситуації, що не хотів підкорятися. За це навіть десять діб на гауптвахті відсидів. Завзято твердив, що потрапив сюди «ні за що». Нині є взірцем поведінки та кандидатом на умовно-дострокове звільнення».
З особової справи: «Роман Ш. і Олександр Ф. з 6 грудня 2000 року по 25 березня 2001 року брали участь у бойових діях у Чеченській Республіці...» Після прибуття у військову частину, де їм потрібно було продовжити службу, побили трьох товаришів по службі, що були засуджені до одного року та півтора року позбавлення волі відповідно, з відбуванням строку покарання у дисциплінарному батальйоні. Цікавий мотив злочину.
Згадують товариші по службі: «До їхнього прибуття в дев'яносто дев'ятий полк троє старослужбовців, покликані з однієї північнокавказької республіки, знущалися з молодих солдатів. «Тримали» всю частину – відбирали речі та гроші. Роман і Олександр обурилися таким станом речей у полку і навіть спробували підняти молодих солдатів проти розперезаної трійці. Але всі їхні зусилля виявилися марними. Цих трьох у полку панічно боялися. Тоді хлопці вирішили діяти самостійно. 21 липня 2001 року побили старослужбовців та відібрали у них те, що, на їхню думку, раніше належало молодим солдатам». Варто зазначити, що на той час Роман був одружений і мав дитину.
Незадовго до мого приїзду в дисбат обох солдатів було умовно-достроково звільнено.
З іншого особового справи: «Адам М., 1981 року народження. Призваний у листопаді 2001 року Грозненським РВК... Засуджено за ст. 213 ч. 3 КК РФ до року шести місяців позбавлення волі з відбуванням покарання в дисциплінарному батальйоні...» У грудні 2001 року в п'яному вигляді вломився в квартиру офіцера, вчинив бійку. Сусіди по сходовій клітці допомогли видворити його з помешкання. Але він повернувся з ножем, погрожуючи офіцеру та його дружині.
На суді солдат пояснив свою витівку тим, що побачив дружину офіцера з цигаркою, а в них у Чечні жінки так не поводяться.
Сюжет цей був показаний на нижегородському телебаченні. Багатьох тоді здивував м'який вирок.
Літній червневий вечір. У КПП група солдатів. Хтось у морській формі, хтось у звичайному камуфляжі – десантники, військовослужбовці внутрішніх військ та прикордонники. Завтра на них одягнуть однакові зелені гімнастерки, і вони увіллються в роти змінного складу. Почнуть "мотати" термін армійського "дизеля".
поділитися:
- Це, погодьтеся, звучить дуже суворо. Аналогічно штрафбату часів 2-ї Світової Війни, в який відсилали солдатів на безнадійні ділянки бойових дій, щоб провини перед Батьківщиною спокутувати своєю кров'ю. На сьогоднішній день в Росії залишилося лише два дисциплінарні батальйони, одним з яких є 28 дисциплінарний окремий батальйон, що знаходиться в Мулімо, про який і піде мова в цій статті. Дисциплінарний батальйон – це не в'язниця, це своєрідна виправна військова частина. Служать о 28 мулінському дисбаті 2 види особового складу – змінний склад (ув'язнені) та постійний склад (наглядачі).
Усі існуючі військовослужбовці змінного складу – це контингент, який безпосередньо перебуває всередині всього періоду. Попадають усередину дисбата на різний період часу, мінімальний термін 3 місяці та максимальний – 2 роки. На даний момент у частині 28 мулінського дисбатузнаходяться близько 170 «постояльців» із 800 можливих і призначених для цього місць.
Деякі люди, які розуміються на всьому, що відбувається в дисбаті, роз'яснили: заїхати в дисбат – це завдання не з простих. Коротше кажучи, в дисциплінарний батальйонзовсім небагато «оступившихся випадково», більшість тих людей ув'язнення, які своїми зусиллями він навели досить сумнівний «авторитет».
Армія – це організація зважування чи перевішування чогось, безумовно встановлених заходів і спецзагін правофлангових скаутів, армія – це величезна організація, усередині якої постійно трапляються дуже багато дурних і дивних порушень.
Хто служить у дисбаті?
У дисбаті більшість тих, хто собі дозволив, так би мовити, нестатутні стосунки. Інакше кажучи, такі відносини називаються як «річниця» чи «дідівщина». Один із найпоширеніших видів дідівщини – це нанесення побоїв та каліцтв товаришам по службі. Крім «екзекуторів», досить велика кількість людей, так скажемо «сочинців» (СОЧ – розшифровується як самовільне залишення частини). Загалом, існуючих статей, за якими служиві армії засуджені, і перебувають у змінному складі, небагато.
У дисбатізнаходяться колишні буйні люди, такі як - злодії, хулігани без ідей і сенсу, грабіжники, та й просто, вибачте за вираз - дурні. А жорстоких убивць, ґвалтівників та інших найнебезпечніших карних злочинців немає. Для всіх таких лютих солдатів, які примудрилися вчинити дуже тяжкий характер злочину, є окремі спеціалізовані заклади.
Тільки рядові солдати розташовуються у існуючих ротах. Минули заслужені почесні звання, заслуги та відзнаки, не йдуть у жодний залік. Чудовий стрілець, матрос, прикордонник або просто «колянуха» - всіх на рівнозначній основі приймають в «організацію» спеціалізованого батальйону дисциплінарного характеру. Всіх без будь-якого виключення надійшли в дисбатстрижуть «налисо» і переодягають у форму, яка спеціально призначена існуючим статутом.
Які статути дисциплінарного батальйону?
Усередині самого периметра, що охороняється в дисбаті, знаходяться решітки на всіх вікнах, ворота буферного типу, виготовлені переважно з металевої сітки та інші істотно потрібні обмеження. Приміщення спального типу у відділенні казарми відокремлено металевими гратчастими дверима, які зачиняються. У тому випадку, якщо в нічний час бійцю закортить у туалет, то йому необхідно відзначитися за встановленим списком, і піти в туалет одному на самоті. Вночі удвох ходити до туалету категорично заборонено, лише по одному. Зовні змінний склад солдат охороняють інші військовослужбовці – так званого складу постійного типу. Окрім варти зі стрільців, на посту стережуть дисбатівців службові, всім потрібним і корисним навичкам навчені німецькі вівчарки.
Вкотре, на запрошення прес-клубу Міністерства оборони, який регулярно організовує прес-тури для блогерів, я поїхала вивчати військове життя зсередини. Цього разу частина була не зовсім звичайною – 28 окремий ДИСЦИПЛІНАРНИЙ БАТАЛЬЙОН у Мулиному.
Папа, який служив в армії у 80-ті роки, розповів, що дисбат солдати завжди боялися як вогню. Існувала думка: вже краще зона, ніж дисбат. Так що в частину я заздалегідь їхала сповнена співчуття та співчуття до хлопців, які потрапили в нелюдські умови. Тепер можу всім відверто сказати: жодних "нелюдських" умов немає, ніхто нікого не мучить. Дисципліна, суворий розпорядок дня, робота та майже повна відсутність вільного часу – ось, власне, і все, що відрізняє дисбат від звичайної військової частини.
І ще з приводу порівняння із зоною: лише 5% хлопців, які відбували покарання у дисбаті, надалі вчиняють злочини. Думаю, всі ми здогадуємося, що відсоток тих, хто вийде з в'язниці і вчинив злочин повторно, дуже високий.
За що потрапляють у дисбат?
Насамперед мене цікавили долі людей, які потрапили до дисциплінарного батальйону. Хто чому, на який термін засуджений, визнає провину чи ні тощо. Дякуємо начальству частини за дозвіл ставити запитання та розмовляти з будь-яким із солдатів, у тому числі з новоприбулими.
Це Єгор, йому 21 рік. Служив у Твері у військово-повітряних військах. На 7-му місяці служби посварився з хлопцем із нового призову, вдарив його.
Запитую: навіщо ти це зробив?
"Хотілося показати, що я краще. Тепер, звичайно, розумію, що не мав рації, але вже нічого не виправити".
За синець товаришу по службі Єгор відбуде в дисбаті 8 місяців. Не знаю, щиро чи ні, але каже, що умови нормальні, мало чим відрізняються від армії, "тільки за нами стежать серйозно".
"Тут я став спокійнішим. Зрозумів, що завдавати біль не можна. І тим більше це не варто того, щоб втрачати 8 місяців волі. Коли повернуся додому, мрію вступити до університету, вчитися на психолога".
У Сергія інша історія. Він тільки прибув до частини, засуджений до 10 місяців. Свою провину, мабуть, не визнає, і точно не очікував, що за непокору наказам буде покараний. А даремно...
Витяг з вироку (фото нижче):
"Близько 23 години 4 січня 2011 року рядовий Григор'єв будучи щоденним за підрозділом... у казармі не маючи поважних причин і діючи навмисне, ухиляючись від виконання ряду обов'язків військової служби та бажаючи створити собі полегшені умови для її проходження... відкрито та демонстративно відмовився виконати усний наказ чергового з цієї військової частини про прибирання закріплених за щоденним по роті приміщень казарми..."
Ну і ще багато історій можна було б розповісти, але всі вони схожі: невиконання наказів, самовільне залишення частини, не повернувся зі звільнення, побив товариша по службі... Їх справді шкода, але потім розумієш: перебувають вони в дисбаті за справу, і правий той командир частини, який не покриває нестатутних відносин серед солдатів.
Число тих, хто відбуває покарання в дисбаті, не зростає: зараз там перебувають 200 осіб (для порівняння у 2004 році було понад 700). Це тішить=)
Чим займаються солдати у дисбаті?
Дисбат – це насамперед дисципліна. Розпорядок дня такий:
6.30 - підйом
6.40 – контрольна побудова на плацу
50 хвилин заряджання
Потім ранковий туалет, заправка ліжка
8.20 – сніданок
9.00 – побудова, підняття прапора
9.10 – 13.50 – навчальні заняття для осіб, які перебувають у карантині (тих, хто тут не більше 2-х тижнів)
Інші тим часом займаються суспільно-корисною працею, працюють у залізо-бетонному цеху (фото будуть нижче)
14.00 – обід. Потім особистий час.
16.00 – контрольна побудова
до 17.50 - заняття та суспільно-корисна праця
18.00 – 18.50 – ті, хто перебуває в карантині щодня проходять медогляд на наявність синців та слідів від побоїв (за словами начальства частини, це нонсенс у дисбаті, але такі правила)
19.20 – 19.50 – вечеря
Потім особистий час
21.50 – побудова та вечірня прогулянка (20 хвилин)
Робота у залізо-бетонному цеху. Виручка від проданої продукції надходить з цього приводу частини. Робота дуже нелегка, але виховання бійців можливе виключно через працю, і ніяк інакше. Доводиться працювати.
А це обід:
Годують непогано. Суп, гречка з куркою, овочевий салат, морс. В.о. командира частини дав слово, що це показуха і таке харчування у хлопців щодня.
"Ходімо дивитися наших пуделів та болонок" сказали нам, і ми пішли. Милі песики))
Стояти довелося осторонь, тому що ну дуже мене бентежила ця величезна псина, що стрясала грати і несамовито виюча, а особливо бентежив солдат, який рукою тримав замок, що хитається, на дверях вольєра. Потім нам розповіли, що три роки тому засуджений намагався втекти. Затримали його саме собаки. 16 укусів + перехресний вогонь по ногах охорони. Більше тікати ніхто не намагався.
Показові виступи
Підсумки такі
Багато чого я не встигла запитати, час був дуже обмежений, наприклад, як служить у частині роті охорони (це звичайні призовники).
Тим же, хто потрапив сюди не випадково, а за справу, важко не так фізично, як морально. Колючий дріт, 2 системи охорони, вночі територію також охороняють собаки. Кожні дві години - побудова та перевірка складу. Терміни немаленькі - від 3-х місяців до 2-х років. Після закінчення терміну хлопець вирушає дослужувати армію, лише в іншу частину. Зустрічі з родичами дозволено (4 рази на рік), але тільки з найближчими - батьками, братами, сестрами та дружинами. Дозволено також 1 посилка на місяць, але перелік предметів суворо обмежений.
Але не було б таких частин (а дисбатів у нас зараз два – у Мулиному та в Читі), багато хто пішов би відбувати термін за ґрати.
Висновок: служиш - стався до армії серйозно. Поважай правила та товаришів по службі. Хоч у дисбаті жодних жахів я не побачила, але влучати туди не раджу.
Після складання присяги радянський солдат приймав він обов'язок вірність служіння своїй Батьківщині і кримінальну відповідальність за провини. Але про це в радянській пресі не писали, і лише окремі гучні випадки почали проникати до друку у 80-х роках XX століття.
Селезінка – причина дисбату
Друга найпоширеніша причина відбування покарання – нестатутні стосунки. Нерідко серед новобранців виникали бійки – за таке могли засудити і заслати в дисбат. Якось два десантники посперечалися один з одним, зав'язалася бійка, внаслідок якої один із колишніх товаришів отримав серйозне каліцтво – розрив селезінки. Було порушено кримінальну справу, відбувся суд – винного десантника було відправлено відбувати покарання. Іноді заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю відбувалося з необережності: служили в одній частині два товариші, вже скоро вони мали відгуляти «дембель». Але у військовослужбовців існувала звичка робити символічні удари, що означають переведення з однієї касти до іншої. Ось такий удар і завдав у живіт своєму товаришу по службі його друг - стався розрив селезінки, знадобилася термінова операція. А на колишнього друга військові слідчі порушили справу, за якою він відбував термін.
Сухі пайки тягли дембеля
Нерідко у радянській армії були випадки крадіжки. Декілька сухих пайків стали здобиччю групи солдатів, але поплатився свободою лише один із них: на той час, коли було виявлено крадіжку, винуватці звільнилися в запас, і засудити їх за військовою статтею було неможливо.
Військова таємниця – не для дівчат
Розголошення військової таємниці – ця причина, через яку можна було загриміти за колючий дріт у три ряди, зазвичай так обгороджувалась зона покарання, що особливо охоронялася кавказькими вівчарками. Співробітники одного з дисбатів згадували, як до них потрапив солдат, який вирішив похвалитися своїй дівчині та зателефонував їй зі складу службовим телефоном: він прослуховувався. У розмові солдат, що розімів від дівочого голосу, сказав, що він охороняє склад з тротилом такої потужності, що їм можна знищити ціле місто. Зберігання наркотиків, заподіяння смерті через необережність під час несення варти – за ці та інші злочини солдатів відправляли в дисбат терміном до двох років, а з кінця 80-х років – до трьох років. життя, їх нерідко приводили до міліції, а коли настав час відбувати службу в Радянській армії, злочинні звички були привнесені до армійського життя.
Муліно – знаменитий дисбат
Зазвичай місце розташування дисбатів вибиралося у віддалених селах. Влітку 1986 року поряд із селищем Муліно у Володарському районі Нижегородської області навколо, якого знаходилися десятки військових частин, був утворений один із 16-ти найбільших радянських дисбатів. Тут відбували покарання острижені наголо та одягнені в однакову форму радянські військові будівельники, морпіхи, матроси та піхотинці. Багато хто з них сподівався вийти на армійську свободу щодо умовно-дострокового звільнення за зразкову поведінку. Розпорядок дня в радянському дисбаті був таким самим, як у звичайній армії: побудка о пів на сьому, десять хвилин на одягання і – контрольна перевірка. Її проводили чотири рази.
Дисбат – не в'язниця
Радянський дисциплінарний батальйон нагадував чимось в'язницю, але в'язницею не був, оскільки після закінчення терміну покарання деяким військовослужбовцям цей термін зараховували та практично одразу демобілізували. Але так щастило не всім. За законом радянського часу, після відбування покарання солдат повинен був знову повернутися до ладу і віддати сповна обов'язок своїй Батьківщині. Інформація про кримінальне покарання ніде в солдатських документах, за винятком особистої справи, не фігурувала.
Слідство вело КДБ
Як правило, у радянській армії намагалися приховати протиправні випадки, які тінню ганьби падали на зразкові частини, але якщо це не вдавалося, тоді у справу вступали військові слідчі та співробітники КДБ залежно від тяжкості злочину. Справа вирішувалася протягом кількох днів, ніхто злочинця в частині не намагався залишити на довгий час, всі намагалися його позбутися. Треба визнати, що радянські військові суди працювали професійно та швидко: від командирів слідчі негайно вимагали всі характеристики на солдата, документи оформлялися до кримінальної справи, яка перенаправлялася до військової прокуратури, а звідти – безпосередньо до керівництва дисциплінарного батальйону. Солдата садили в машину і відвозили в глухий кут, де й знаходилися такі батальйони: в Читинську або Ростовську області або в Новосибірськ. Втім, іноді сягало анекдотичних випадків, коли солдати самі добиралися до місця відбування покарання. Але таке траплялося вкрай рідко.
Уроки виховання дисбатом
Особливо важко довелося у 90-х роках, коли радянська армія стала дзеркалом багатьох міжетнічних конфліктів: конфлікт у Нагірному Карабаху відгукнувся тим, що в одній із частин сталася масова різанина, в результаті – кілька людей вирушили на лікування в госпіталь, а кілька – у дисбат . Зіткнення на міжнаціональному ґрунті відбувалися у військових частинах і в 80-х роках, але широкого розголосу вони не набували. Винні, на думку військових слідчих, вирушали відбувати покарання. Виховання дисбатом ставало для одних уроком протягом усього життя – люди ставали надзвичайно слухняними і виконавчими, інших солдат цей міра покарання озлобила - вони ставали головними призвідниками конфліктів.