Ворожа атака, евакуація поранених та перше бойове хрещення: у Підмосков'ї, на знаменитому Бородінському полі, згадали події жовтня 1941 року. У місці, якому судилося стати свідком двох Вітчизняних війн, пройшла історична реконструкція запеклих боїв за Москву, що почалися 68 років тому. Свист куль, крики поранених та розриви снарядів – все як тоді.
Репортаж Іллі Костіна.
Гостей пригощають солдатською кашею, а поряд – уже передова. Прохід через лінію фронту зачинено. Туристів із рюкзаками просять залишити територію. Німецькі мотоциклісти намагаються одразу зайняти село, але загін радянських ополченців напоготові.
45 хвилин реконструкції насправді відтворюють події шести днів завзятих боїв. Перші удари, відступи, контратаки та численні втрати. На війні як на війні.
Учасники реконструкції стріляють один в одного, звичайно, неодруженими патронами. Але всі, хто в цей момент перебуває на полі, добре знають, що коли гвинтівок не вистачало, доводилося йти врукопашну. Ополченець Ромуальд Клімов отримав поранення одним із перших.
Ромуальд Клімов, учасник військово-історичної реконструкції: "Я знаю, що в ополченні було дуже багато інтелігенції. Рідний дядько мого старшого брата воював саме в ополченні під Москвою і загинув. А він викладав в університеті".
Після відбиття першої фашистської атаки – евакуація поранених. У цьому, виявляється, медичним бригадам на фронтах Великої Вітчизняної допомагали і чотирилапі санітари. У пошитих для них шинелях вигадали аптечки. Пес Комбат честі своїх легендарних побратимів не впустив. Іноді, щоправда, починала гавкати для хоробрості.
Сергій Захаров, учасник військово-історичної реконструкції: "Як їх вчили, собака знаходила пораненого, приносила. Або він якщо був у силах - сам діставав медикаменти і сам себе лікував. Або, якщо він був не в змозі рухатися, він брав у зуби його шапку і бігла в санчастину за санітарами, і приводила назад до пораненого.
Радянська армія переходить у наступ. І вже, начебто, ясно, чия візьме. Але в очах ветеранів, реальних учасників тих подій – сльози. Надто важко їм давалася ця перемога.
Зінаїда Колесникова, ветеран Великої Вітчизняної війни, учасниця битви під Москвою: "Потихеньку ми просувалися. Але танки йшли вперед, а ми з гарматами трошки ззаду. Мені вісімнадцять років було, я з двадцять четвертого року. Мені нещодавно було 85 років. десять класів закінчила та пішла на фронт. Добровільно, комсомолка”.
За спогадами ветеран не відразу помічає кількох скромних гвоздик, які дарує один із наймолодших глядачів історичної битви – чотирирічний Вася.
На полі лайки, тим часом, гвинтівки вже змінили на фотоапарати.
Перш, ніж фашистів остаточно відкинуть від Москви, пройде ще три місяці. Учасники історичної реконструкції залишають поле бою. Але для тих, хто 1941 року прийняв тут своє бойове хрещення, все тільки починалося.
Свідком тих подій була й легендарна "Емка". Ця легкова машина з мотором від танків і самоходів, порізана кулями, дорогами війни доїде до Берліна. А сьогодні, схоже, вона зацікавила не лише дівчат, а й співробітників ДІБДР.
Спаська церква у Бородинському монастирі – храм-усипальниця генерала Тучкова.
1835 року імператор Микола I наказав встановити пам'ятники на місцях боїв Вітчизняної війни, зокрема, на Бородинському полі. Було оголошено конкурс проектів, у якому перемогли ескізи архітектора А. Адаміні. Імператор особисто затвердив остаточний проект та текст написів на пам'ятнику. У 1839 року дома, де розташовувалося центральне зміцнення російської армії, назване батареєю Раєвського, було встановлено Головний пам'ятник. Він є восьмигранною тридцятиметровою стелою, увінчаною золотим куполом, і символізує пам'ять про героїзм і доблесть російських воїнів.
На гранях монумента можна прочитати інформацію про чисельність обох армій у день битви, про російських генералів, які загинули 26 серпня, а також тексти, що розповідають про хід війни 1812 року. На початку 30-х років 20-го століття монумент визнали таким, що не має історичної цінності, і знесли. Відновлений він був тільки в 1987 році за кресленнями Адаміні, що збереглися.
Головний монумент Бородінського поля. Праворуч - могила Петра Івановича Багратіона.
Євросоюз, версія 1.0...
Святкування століття війни 1812 року було справді всенародним. Підготовку до визначної події очолив імператор Микола II.
p align="justify"> Особлива роль в урочистостях відводилася армії. Усім військовим частинам, які брали участь у легендарній битві, було запропоновано встановити на Бородінському полі пам'ятники своїм предкам. Передбачалося, що пам'ятники стоятимуть на місцях, де були військові частини під час битви. Усього було зведено 34 пам'ятники. Їх авторами були професійні архітектори і військові інженери, які пропонували різні форми для монументів.
Пам'ятники на Бородінському полі.
Пам'ятник батарейним ротам лейб-гвардії 1-ї Артилерійської бригади. Артилеристи бригади відзначилися і під час взяття Парижа.
На Бородинському полі з'явилися обеліски, каплиці, колони, гранітні брили з хрестами та двоголовими орлами.
На пам'ятники було нанесено написи з різним ступенем інформативності. Вказувалося назва військової частини, її чисельність, втрати з'єднання у Бородінській битві, іноді з перерахуванням прізвищ, а також зазвичай додавалися слова про моральне значення безсмертного подвигу.
Окрім пам'ятників було встановлено меморіальні дошки у Спасо-Бородинському монастирі. Так було реалізовано пропозиції 76 військових формувань, відібраних із 106 претендентів.
Пам'ятник лейб-гвардії Ізмайлівському полку. Гвардійці втратили понад 20 офіцерів, кожен другого солдата було вбито, але кірасири Наполеона так і не змогли взяти Семенівські висоти, які обороняв Ізмаїлівський полк.
Пам'ятник Ніжинському драгунському полку. Інша сторона монумента присвячена Ніжинським гусарам. Рейд кавалеристів Уварова та козаків Платова по ворожих тилах посіяв паніку, збентежив Наполеона (він так і не послав у бій гвардію) і на 2 години затримав вирішальну атаку французів.
Але... Уваров і Платов стали єдиними генералами, які отримали Кутузова орденів за Бородіно. Ймовірно, він чекав більшого...
Монумент 1-го та 19-го єгерських полків. Єгеря, еліта піхоти, спецназ того часу, на смерть стояли на березі річки Колочі.
Пам'ятник лейб-гвардії Єгерському полку та матросам Гвардійського екіпажу. Гвардійський екіпаж входив до складу інженерних військ. Під вогнем противника матроси розібрали міст через Колоч і не пропустили ворога, а тих, хто прорвався на правий берег, знищили.
Місце розташування командного пункту М. Кутузова біля села Гірки зафіксували пам'ятником полководцю. На роздоріжжі, що веде до Спасо-Бородинського монастиря, звели монумент «Подячна Росія – своїм захисникам». Це грандіозний обеліск, який є багатоярусною пірамідою. Вона складена зі стволів знарядь, які вінчають герби міст, які пожертвували кошти на увічнення пам'яті героїв.
Пам'ятник Кутузову.
На місці, де розташовувався командний пункт Наполеона, французи встановили пам'ятник Мертвим великої армії. Зроблено це було з особливого дозволу російського імператора. Архітектор Бесвільвальде виконав монумент у вигляді гранітного обеліска, з вершини якого бронзовий орел злітає у бік позицій російських військ. На лицьовій грані вигравіровано посвяту загиблим солдатам армії Наполеона. Крім того, до столітнього ювілею битви було вперше відновлено старовинні укріплення: Масловські флеші, Шевардинський редут та південна Багратіонова флеш.
AUX MORTS DE LA GRANDE ARMEE – Мертвим великої армії. Монумент встановлений неподалік Шевардинського редута, де був командний пункт Наполеона.
До речі, єдиним Президентом Франції, який відвідав цей монумент, є Валері Жискар д"Естен. Сталося це в 1975 році, про що свідчить невелика табличка.
Цікаво, що Валері Жискар д'Естен побував на Бородінському полі і вдруге – у 2012 році. Володимир Путін особисто запросив екс-президента на святкування 200-річчя Великої битви.
Пам'ятник на Шевардінському редуті. Шевардинський бій, що відбувся за 2 дні до Бородінської битви, дав російській армії можливість закінчити будівництво укріплень, дозволив точніше визначити сили противника.
У роки Великої Великої Вітчизняної війни на Бородінському полі знову вирішувалася доля Росії. Ворог рвався до Москви. У ході запеклих боїв військам Червоної Арамії вдалося значно затримати переважаючі сили супротивника.
Поле зберігає пам'ять героїв цієї війни. У дванадцяти братських могилах, що у різних частинах меморіального комплексу, лежать останки радянських солдатів. Неподалік Головного монумента стоїть на вічній стоянці легендарний Т-34, пам'ять про славних воїнів 5-ї армії. Своєрідні меморіальні об'єкти – зміцнення Можайської оборонної лінії, що збереглися: окопи, ходи повідомлень і ДОТи.
ДОТ на схилі Курганної висоти.
Вітчизняна війна 1812-го року та Велика Вітчизняна війна 1941-1945-го мають цілий ряд подібних характеристик.
Початок Вітчизняної війни
Вітчизняна війна 1812 року почалася 24 червня, коли о 6 годині ранку Велика Армія Наполеона перейшла без оголошення війни річку Неман, яка була кордоном. 
Росії на заході.
Велика Вітчизняна війна почалася о 5-6 годині ранку 22 червня 1941 року, коли німецько-фашистські війська без оголошення війни вторглися по всьому фронту на територію Радянського Союзу.
Після початку вторгнення Наполеонсказав: «Шпага оголена, треба загнати росіян у їхні льоди, щоб і через 25 років вони не наважувалися втручатися у справи цивілізованої Європи... Я підпишу мир у Москві!.. І двох місяців не пройде, як російські вельможі змусять Олександра його в мене просити ».
Гітлер про Москву: «Місто має бути оточене так, щоб жоден російський солдат, жоден житель – чи то чоловік, жінка чи дитина – не міг його покинути. Будь-яку спробу виходу придушувати силою... Там, де стоїть сьогодні Москва, має виникнути море, яке назавжди приховує столицю російського народу від цивілізованого світу».
Армії противників зустрічалися на початок Вітчизняної війни
Прагнення Наполеона до світового панування призвело до російсько-австро-французької війни 1805 року, а 2 грудня 1805 року союзні війська під Аустерліцем зазнали поразки.
Природно, коли всім стало відомо, що винуватцем аустерлицької поразки є сам російський імператор, а не Кутузов, то Олександр I зненавидів Кутузова, видалив його з армії, призначивши генерал-губернатором Києва.
Поразка під Аустерліцем змусило австрійського імператора Франца укласти з Наполеоном світ, а російська армія мала повернутися до Росії.
Про цей період російської історії А.С.Пушкін писав у «Євгенії Онєгіні» для імператора Олександра I:
Володар слабкий і лукавий,
Плешивий щілин, ворог праці,
Ненароком пригрітий славою,
Над нами царював тоді.
Його ми дуже смирним знали,
Коли не наші кухарі
Орла двоголового щипали
У Бонапартова намет.
Громадянська війна в Іспаніїу 30-ті роки ХХ століття, яка стала прологом до подій Вітчизняної, привернула до себе майже 
весь західний світ. У вересні 1936 року на іспанський фронт прибули радянські льотчики, а 13 жовтня 1937 року вступив у бій Міжнародний танковий полк (на основі радянських танків).
Був ще один німецько-радянський дотик: у вересні 1939-го під час дій вермахту та Червоної армії у Польщі СРСР та Німеччина стали межувати.
Виступи керівників країни з нагоди початку кожної Вітчизняних війн
6-го липня 1812-го року імператор Олександр Iвидав Маніфест«Про збирання всередині держави земського ополчення», де були такі слова:
«Нехай зустріне він у кожному дворянині Пожарського, у кожному духовному Паліцина, у кожному громадянині Мініна... Народ російський! Сміливе потомство хоробрих слов'ян! Ти неодноразово трощив зуби левів і тигрів, що кинулися на тебе; з'єднайтеся все: зі хрестом у серці та зі зброєю в руках ніякі сили людські вас не здолають».
Пояснення: Авраамій Паліцин - з 1608-го року по 1619-й рік - келар (завідував монастирськими припасами, або взагалі світськими справами) Троїце-Сергієвої лаври, який прославився співучастью у патріотичних подвигах.
Відразу ж з початком Великої Вітчизняної війни до теми 1812 року звернувся нарком закордонних справ СРСР В.М.Молотов у мові 22-го червня 1941-го року:
«Не вперше нашому народу доводиться мати справу з нападником ворогом. Свого часу на похід Наполеона до Росії наш народ відповів вітчизняною війною, і Наполеон зазнав поразки, дійшов свого краху. Те саме буде і з Гітлером, який оголосив новий похід проти нашої країни. Червона армія і весь наш народ знову поведуть переможну вітчизняну війну
за Батьківщину, за честь, за свободу».
Закінчив свою промову В.М.Молотов знаменитими словами: «Наша справа правильна. Ворог буде розбитий. Перемога буде за нами.
У мові 3-го липня 1941 -го року І.В.Сталін говорить про неминучий розгром Гітлера Червоною армією. Закінчив звернення І.В.Сталін словами: «Усі сили народу – на розгром ворога! Вперед, за нашу перемогу!
І.В.Сталін у промові 7-го листопада 1941-го року на параді в Москві, сказав:
«Нехай надихає вас у цій війні мужній образ наших великих предків – Олександра Невського, Димитрія Донського, Кузьми Мініна, Димитрія Пожарського, Олександра Суворова, Михайла Кутузова! Нехай осінить вас переможний прапор великого Леніна»
Хід воєнних дій
[Докладніше про це див. нову книгуВ.І.Бояринства,автора цього тексту. - Ред.].
1812-го року
як головнокомандувач російської армії при 
Вторгнення Наполеона, Барклай-де-Толлі, розуміючи неможливість відкритого бою з Наполеоном. Ще за п'ять років до початку війни, коли Наполеон бив австрійців і пруссаків, Барклай-де-Толлі так висловився з цього приводу: «Якби мені довелося воювати з Наполеоном, то я уникав би рішучої битви з ним, а відступав би доти, доки французи замість рішучої битви знайшли б другу Полтаву».
1941-го року Червона Армія відступала по всьому фронту, але за зовнішньої схожості стратегії - це був вимушений відступ, а не заздалегідь спланований, як зазначав І.В.Сталін: «Наш відступ був не наслідком вільного вибору, а тяжкої необхідності».
«...Наш геніальний полководець Кутузов... занапастив Наполеона та її армію з допомогою добре підготовленого контрнаступу».Недарма під час Великої Вітчизняної війни образ М.І.Кутузова та інших російських воєначальників отримав втілення державних нагородах Радянського Союзу.
Партизанська війна та її державна підтримка
1812-й рік: «Можна без перебільшення сказати, що багато тисяч ворога винищені селянами», - писав Кутузов. Недарма під час переговорів французький посланник Лорістон скаржився Кутузову, що проти наполеонівської армії ведеться війна «не за правилами».
Рескрипт ОлександраIузаконив партизанську війну, яка почалася відразу ж після приходу французької армії,серпні на смоленській землі діяли перші партизанські загони, до жителів Смоленської губернії звернувся і М.І.Кутузов.
Справді, наполеонівська агресія викликала, за словами Пушкіна, «остервеніння народу», в Росії розгорілася справжня народна, Вітчизняна війна, що підкорялася лише одному правилу - на російській землі немає місця окупантам.
Надаючи великого значення розвитку партизанської війни, Кутузов написав спеціальну інструкцію у тому, як треба діяти партизанам. «Партизан має бути рішучим, швидким і невтомним», - вказував Кутузов.
Підбиваючи підсумки партизанським діям у період із 2-го по 21-е вересня 1812-го року, М.І.Кутузов зазначав, що російська армія перебувала за 30 верст від Москви 10 днів, цей час противник не робив жодних важливих дій, а «Наші партії безперестанку його турбують, і протягом усього часу взяли вони в полон понад 5 тисяч людей».
У роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років
І.В.Сталін у промові 3-го липня 1941-го року сказав: «У зайнятих ворогом районах потрібно створювати партизанські загони, кінні та піші, створювати диверсійні групи... У захоплених районах створювати нестерпні умови для ворога та всіх його посібників...»
18-го липня було прийнято спеціальну постанову ЦК ВКП(б) «Про організацію боротьби у тилу ворожих військ», а 1942-го року Державний комітет оборони заснував посаду головнокомандувача партизанським рухом, яким став маршал К.Е.Ворошилов.
Підсумки Вітчизняної війни
У своєму донесенні М.І.Кутузов так підбивав підсумки кампанії, підсумки Вітчизняної війни. 1812-го року :
«Наполеон увійшов з 480-ю тисячами, а вивів близько 20 тисяч залишивши не менше 150 000 полоненими та 850 гармат». Число загиблих у російських військах склало 120 тисяч людей . З них убитих та померлих від ран - 46 тисяч людей. Інші померли від хвороб, переважно, у період переслідування Великої Армії Наполеона.
Свідомість те, що противник зазнав поразки і відступає, допомогло Кутузову подолати великі труднощі. «Я міг би пишатися тим, - писав він 22-го жовтня своєї дочки Є.М.Хітрово, - що я перший генерал, від якого біжить гордий Наполеон»
Сегюр, французький генерал, граф у своїх мемуарах писав:
« Росіяни по-різному говорять про свого полководця і свого Імператора. Ми ж, як вороги, можемо судити про наших ворогів лише за їхніми діями. Якими б не були їхні слова, але вони погодилися з вчинками. Товариші, віддамо їм належне! Вони все принесли в жертву без сумнівів, без пізніх жалю. Згодом вони нічого не вимагали в оплату навіть посеред ворожої столиці, якої вони не зачепили! Їхнє добре ім'я збереглося у всій величі і чистоті, вони пізнали істинну славу...»
Олександр I: «Нині з сердечною радістю і гіркотою до Бога подяку оголошуємо Ми люб'язним Нашим вірнопідданим, що подія перевершила навіть саму надію Нашу, і що оголошене Нами, при відкритті війни цієї, вище міри виповнилося: вже немає жодного ворога на обличчі землі Нашої; чи краще сказати, всі вони тут лишилися, але як? Мертві, поранені та полонені...»
І.В.Сталін:
9-го травня 1945-го року: «Велика Вітчизняна війна завершилася нашою повною перемогою. Період війни у Європі скінчився...»
24 травня 1945 року: «Інший народ міг би сказати Уряду: ви не виправдали наших очікувань, йдіть геть, ми поставимо інший уряд, який укласти мир із Німеччиною і забезпечить нам спокій. Але російський народ не пішов на це, бо вірив у правильність політики свого уряду та пішов на жертви, щоб забезпечити розгром Німеччини. І ця довіра російського народу Радянському Уряду виявилася тією вирішальною силою, яка забезпечила історичну перемогу над ворогом людства - над фашизмом...»
Наклепників Росії, її заклятих ворогів, А.С.Пушкін попереджав:
Так висилайте ж нам, вітії,
Своїх озлоблених синів:
Є місце їм у полях Росії,
Серед нечужих їм трун.
Сержант французької армії, який повернувся інвалідом на батьківщину, сказав слова, які повинні запам'ятати всі, хто бажає поживитися багатствами Землі Руської: « До неї легко входиш, а вийти - не вийдеш, а якщо й вийдеш, то, як я, щоб потрапити до Інвалідного дому».
Бояринцев В.І., д.ф.-м.н., професор МГУПД,
член Спілки письменників Росії,
співголова Наукового Центру руху «Російський Лад»
P.S.Текст виступу на засіданні «Круглого столу» Військово-патріотичного Центру руху «Російський Лад» на тему: «Значення Вітчизняної війни 1812 року у зміцненні патріотичної свідомості російського народу», 27 вересня 2012 року.
Сьогодні на Бородинському полі будуть усілякі заходи пам'яті Великої Вітчизняної. Народу буде, напевно, багато. Офіційні особи місцевого значення.
А вчора ми були на полі, коли там нікого не було. Ну як нікого – всі, хто завжди...
На Бородинському полі поруч із пам'ятниками Вітчизняної війни 1812 року стоять інші пам'ятники. Більшість із них дуже схожі одна на одну – це мармурові плити на братських могилах воїнів 32-ї стрілецької дивізії, встановлені у 1950-х роках. Безіменні та з поіменними списками. Це пам'ятники роботи архітектора-фронтовика, не повірите, – Француза. Ісідора Ароновича. Який був співавтором Щусєва під час будівництва Мавзолею в Москві, учасником обох світових воєн і зовсім не французом.
Через майже 130 років після Бородінської битви в цих місцях знову йшла оборона Москви.
Можайська лінія оборони проходила якраз через поле, де знаходився 36-й Можайський укріпрайон.
Його доти та рови збереглися і донині. Рви відновлено лише біля Головного монумента-каплиці.
Звичайно, протитанкові рови потім відновили, а от доти - присадкуватие бетонні коробки, що вросли в землю, - як стояли, так і стоять, їм час не шкодить. Тільки травою зарості. Проте навіть вони підлягають охороні як всенародне надбання.
Охороняють їх про всяк випадок серйозно, щоб ніхто не проліз усередину (і правильно, у нас залізуть - тільки напакостять).
Укріпрайоном командував командарм Лелюшенко, Дмитро Данилович. На Бородинському полі якось, перетинаючи його в напрямку від Можайського шосе до Псаря гаю, ми побачили біля непримітного горбка маленьку табличку:
Холмік виявився ДОТом.
Між іншим, зовсім неподалік передбачуваного місця командного пункту Кутузова.
А біля пам'ятника на місці іншого передбачуваного КП Кутузова - ще одна братська могила, де лежать троє гвардійців-зенітників (розрахунок накрило снарядом, можливо?):
На північ від будівлі Бородінського музею стоїть пара пам'ятників. Один - знову на братській могилі, знову роботи Француза, і навіть без імен, просто: "Тут поховані воїни 32-ї Червонопрапорної стрілецької дивізії, які загинули на Бородінському полі у жовтні 1941 року". А поряд – зовсім простенька невелика стела, її навіть стелою не назвеш, сіренька плита. Але це не просто плита. Вона поставлена на згадку про москвичів-метробудівців, які споруджували доти Можайської лінії оборони, і була встановлена поряд з дотом, збудованим влітку 1941 року, над яким узяв шефство комітет ВЛКСМ Метробуду. Хто і коли вирішив встановити цю пам'ятку – я знайти не змогла.
Навпроти метробудівців на постаменті стоїть Т-34, пам'ятник воїнам 5-ї армії, встановлений 1971 р., до 30-річчя Московської битви.
Один із перших пам'яток Великої Вітчизняної скромно ховається на дорозі між Семенівським та станцією. Це знову зовсім простий сірий обеліск, його й за деревами толком не видно. А поряд, згодом, на братській могилі встановили пам'ятник роботи Француза.
У цей приїзд ми хотіли знайти братську могилу у Колоцькому.
Це виявилося не так просто. Покажчик на дорозі направив нас через Колоцький монастир. Це з дороги монастир здається таким невеликим. Територія пристойна та ще й частково перекрита для проходу, поки ведуться якісь ремонтні роботи. Шляхом розпитувань монашок та настоятельки ми отримали добро на зйомку всього, що хочемо (крім власне черниць, але це ні до чого) і знайшли шлях до братської могили солдатів. Вона виявилася далеко, за монастирським ставком... і виявилася дуже великою. Це лише мала її частина, обеліск зі списком солдатів і офіцерів, що загинули під Колоцьким у 1942 році.
А з боків – величезні прямокутники... Безіменні. І ось ці два невеликі, з іменами: Данилюк Володимир Іванович та Данилюк Іван Адамович. Один молодий, другий старший років на 20 років.
Наступна могила – у селі Рогачово... До неї ми не доїхали – немає дороги від Можайки. Але замість неї ми несподівано виявили в селі Олександрове цю пам'ятку:
Дві мами з колясками, яких ми розпитували у своїх пошуках, сказали: "Ні, у Рогачові своя є, а це - наші!" Видно, що справді вони для олександрівців "наші", свої близькі – могила доглянута, не занедбана. 15 солдатів і офіцерів названо поіменно... - і ще 46 солдатів 82-ї мотострілецької дивізії, які загинули при звільненні цього села.
Тепер над ними – ось така босонога жінка, місцева селянка, мабуть.
Про бої в 1941-1942 роках на Бородинському полі не написано відомих всій країні віршів, та й книги про бойові дії тут – наукові. Загалом далеко не всі знають, що тут воювали. Ну, звичайно, це ж "бої місцевого значення", а не центральна битва війни. Може, й загинуло тут менше людей, ніж у війні з Наполеоном. І військові пам'ятники 1940-х скромно стоять у тіні високих стел із орлами 1812 року.
Але це не означає, що про них не слід пам'ятати. Навпаки. Треба пам'ятати, і не менше, ніж про першу Вітчизняну.
З Днем Перемоги, друзі!
Це все одно, незважаючи ні на що – велике Свято. Справжній. І краще без пафосу.
Майже через 130 років після Вітчизняної війни 1812 року на легендарному Бородинському полі знову йшли напружені бої. Тут у жовтні 41-го бійці 32-ї Хасанської червонопрапорної стрілецької дивізії під командуванням полковника Віктора Полосухіна майже тиждень стримували тиск 40-го механізованого корпусу вермахту, давши командуванню можливість підтягнути резерви до Москви.
У неділю на Бородинському полі відбулося військово-історичне свято «Москва за нами. 1941». У реконструкції боїв на Можайському рубежі взяли участь понад 400 осіб із 22 військово-історичних клубів, у тому числі з Києва та білоруського міста Гомеля.
Командував усім дійством на плац-театрі в долині річки Колоч біля села Бородіно президент Міжнародної військово-історичної асоціації Олександр Валькович, який грав роль полковника РСЧА. Ця асоціація офіційно зареєстрована 1997 року в Мін'юсті, а свято вперше було проведено десять років тому, 1999 року, за сприяння Бородінського державного військово-історичного музею-заповідника, найстарішого у світі музею, заснованого на полях битв (1839 рік).НА ПЛАЦ-ТЕАТРІ
До складу німецького моторизованого корпусу входили повністю укомплектована 10-та танкова дивізія, моторизована дивізія СС «Райх» та 7-а піхотна дивізія.
Можайський укріпрайон захищала 5-та армія під командуванням генерал-майора Дмитра Лелюшенка. Він згадував: «Ополудень 13 жовтня над Бородінським полем з'явилися «юнкерси» та «месершмітти». Із заходу долинала артилерійська канонада: там частина військ Західного та Резервного фронтів під загальним керівництвом командувача 19-ї армії генерал-лейтенанта М.Ф. Лукіна вела тяжкі бої в оточенні. Від Вязьми частина супротивника прорвалася вперед і на захід від Бородіна натрапила на передові частини героїчної 32-ї червонопрапорної стрілецької дивізії. Так розпочався бій на полі російської слави...»
За сценарієм свята німецькі мотоциклісти намагалися з ходу зайняти село, що обороняється загоном ополченців, винищувальним батальйоном та червоноармійцями. Наші атаку відбили, деякі гітлерівці потрапили в полон. Для зайняття кордону оборони висунулася колона частин Робітничо-селянської Червоної армії (РККА). Наших поранених евакуювали до тилу. Перед червоноармійцями виступив командир дивізії, який прибув для огляду позиції.
Несподівано наші позиції атакувала німецька мотопіхота із бронетранспортерами.
Вибухпакети, закладені на полі в особливому порядку, починають рватися один за одним, складаючись у кулеметні рядки. У запеклому бою під вогнем протитанкових рушниць німці захопили дві лінії траншей та село. Горять удома. Після мінометного обстрілу бійці РСЧА контратакували супротивника та відбили наші позиції. Але німецькі війська, одразу розвернувшись у бойовий порядок, атакують радянські позиції. Наші мусять відійти до переправи. Закріпилися за річкою. Підійшли резерви і радянські бійці знову відбили свої позиції. Залишки німців організовано, під прикриттям кулеметів, відступають.
Публіка кричить «Ура!» і аплодує червоноармійцям. Солдати вермахту йдуть у табір, не наближаючись до глядачів.РЕКОНСТРУКТОРИ ТВЕРІ ТА ІРЖЕВА
Тверську область представляли два військово-історичні клуби - ВІК «РККА-Твер», який очолює Юрій Утицьких, та ВІК «Ржевський рубіж» (Ржев), керований Василем Соловйовим. Серед ржевських реконструкторів троє були ще з одного клубу – «Ржев-РККА-Родина» (керівник Костянтин Симонов). На відміну від твіричів, які грали червоноармійців та молодший комсклад РСЧА, ржавці виступали в ролі піхотинців вермахту.
На думку керівника гри Олександра Вальковича, тверичі діяли чітко та дисципліновано: «Тверський клуб росте кількісно та якісно. Співпрацюватимемо й надалі. Ржевітяни теж пройшли жорсткий відбір – на відповідність їхнього обмундирування історичним реаліям, на знання тактики».
Говорячи про те, як глядацька аудиторія сьогодні сприймає реконструкцію найважливіших боїв Великої Вітчизняної, Валькович наголосив на еволюції глядацького сприйняття: якщо раніше учасників ігор сприймали як ряжених, то тепер – ніби справжніх бійців і командирів: «Сьогодні ветерани війни виявили бажання зміг з'явитися. Це зворушило мене до сліз!..»
ВІК «РККА-Твер» створював тверський підприємець Андрій Орлов. Керує ним Андрій Утицьких, який представив на Бородінському полі у званні старшини. Злагоджено діяли на Бородінському полі Владислав Прошкін, Сергій Стерелюкін, Дмитро Григорак. Олександра Григорак, заступник директора юридичної агенції, грала роль медсестри.
- Мені цікаве спілкування з різними людьми, і інтерес цей не пустий, - сказала вона, коли учасники гри вже рухалися до табору. – Сім'я наша колекціонує військову атрибутику. Син Георгій уже їздив із нами на Бородіно.ШКІЛЬНІ КЛУБИ
Центр патріотичного виховання (ЦПВ) при Тверському обласному комітеті у справах молоді організував автобусну екскурсію школярів на Бородінське поле. Не просто школярів, а тих, хто займається у шкільних воєнно-історичних клубах. Це були хлопці з Некрасівської школи Калінінського району (з ними педагог Валентина Матвєєва), учні загальноосвітнього ліцею ТВГУ (із заступником директора ліцею з навчально-виховної роботи Олександром Бабуровим), учні школи №38 (керівник шкільного ВІК Любов Фрейман) та вихованці військово об'єднання «Сокіл» десантного профілю (керівник Сергій Сергєєв), до якого, в свою чергу, входять чотири клуби: «Шторм», «Коммандос», «22» та «ТТЕТ».
ЦПВ представляли фахівці з роботи з молоддю Павло Волков та Ольга Хілкова. Але основне тягар координації дій всіх груп тверичів, зокрема і які у грі, взяв він Ігор Потапов, співробітник апарату Тверської міської Думи. Кадровий військовий, полковник запасу, він і сам не зіпсував би жодного військово-історичного свята. Ігор Іванович з'явився на Бородінському полі молодшим лейтенантом РСЧА. У синіх артилерійських галіфе, ватнику захисного кольору, переперезаному ременями, з портупеєю, наганом, ліхтариком армійського зразка і свистком він точнісінько нагадував резервіста, мобілізованого на фронт із цеху якогось машинобудівного заводу. З ним невідступно перебувала Настя Гурова, студентка, яка не раз брала участь у іграх реконструкторів епізодів Другої світової.
